Заплатив – працюй далі: чи очікувати бізнесу на новий вид угод зі слідством?

Нещодавно у своїй статті для Цензор.НЕТ директор Бюро економічної безпеки Олександр Цивінський ініціював публічне обговорення моделі нового механізму досудового врегулювання економічних правопорушень.

До обговорення озвученої Цивінським ідеї долучилася Олена Гаджук – адвокатка, керуючий партнер АО "Юридична компанія "Гаджук та партнери", позаштатна консультантка Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності.

***

За роботою Бюро економічної безпеки під керівництвом Олександра Цивінського бізнес, держава та суспільство пильно спостерігають в очікуванні дієвих кроків. Від проведеного "перезавантаження" БЕБ вимагають як активізацію роботи та наповнення державного бюджету, так і припинення терору бізнесу з боку правоохоронців. Очевидно, що запитуваний результат неможливо досягти виключно прийняттям кадрових рішень та зміною внутрішніх політик органу. Окремі питання – набагато складніші та, як зазначає сам директор БЕБ, потребують зміни логіки системи.

У своїй статті для Цензор.НЕТ Олександр Цивінський запропонував змінити підхід до розслідування економічних злочинів в Україні та відійти від "класичної тріади досудове розслідування, підозра, суд". Як альтернативу, директор БЕБ пропонує запровадити процедуру досудового врегулювання за аналогією французької системи CJIP - Convention judiciaire d’intérêt public: компанія має визнати факт несплати, відшкодовувати податки, штраф та сплатити додатковий внесок, наприклад, на Збройні Сили України, а правоохоронці, в свою чергу, припиняють досудове розслідування та не притягають порушників до кримінальної відповідальності.

У своїй статті Олександр Цивінський закликає до обміну думками та спільної роботи всіх зацікавлених над відповідним механізмом. І, зважаючи на вагомість запропонованих змін, необхідність публічного обговорення ініціативи є очевидною умовою їх легітимізації. Як один з перших кроків до результативного діалогу та розробки єдиного розуміння запропонованої моделі пропоную взяти до уваги наступне.

Механізм досудового врегулювання окремих категорій кримінальних правопорушень є усталеною міжнародною практикою. Крім згаданої вище системи CJIP, запровадженої у Франції Законом Сапена ІІ 2016 року, подібні процедури передбачені законодавством Великої Британії (так звані "DPA - deferred prosecution agreement" - угоди про відкладене розслідування), США, Канади, Королівства Нідерландів та інших країн. При очевидній відмінності правових систем різних держав, суть такого досудового врегулювання можна звести до наступного: компанії визнають порушення закону, добровільно погоджуються виконати умови держави, у тому числі сплатити обумовлені суми, а держава припиняє кримінальне переслідування.

Певною мірою такий підхід можна вважати підходом "win-win". Очевидними перевагами для бізнесу є швидке закриття кримінального провадження без жодних кримінально-правових наслідків, тобто немає факту притягнення до кримінальної відповідальності. Компанія сплачує обумовлену грошову суму та не визнається винною у порушенні, відповідно її репутація не страждає, та, як наслідок, вона продовжує вести свою діяльність "ніби нічого не було". До плюсів для держави можна віднести оперативне наповнення бюджету за рахунок таких компаній, скорочення витрат на довготривалі розслідування та судовий розгляд і запобігання окремим корупційним ризикам у правоохоронному секторі у зв’язку з відсутністю необхідності "вирішувати питання в тіні".

Разом з тим, запропонований механізм вимагає суттєвого аналізу та пошуку відповідей на відверто непрості питання. По яким категоріям злочинів український законодавець готовий надати можливість бізнесу заплатити і не бути притягнутим до кримінальної відповідальності? Якщо брати до прикладу французьку процедуру CJIP, то мова йде про можливість її застосування до юридичних осіб, підозрюваних у хабарництві, торгівлі впливом, окремих екологічних правопорушеннях, податкових шахрайствах, відмиванні доходів від податкового шахрайства та пов’язаних правопорушеннях. Чи готове українське суспільство відійти від кліше "хабарників – за ґрати" та натомість отримати фінансову вигоду для держави..?

Яким має бути розмір фінансової санкції? Повертаючись до CJIP, одночасно з компенсацією збитків, мова йде про сплату штрафу за суспільні інтереси у межах 30% від середньорічного обороту, розрахованого на основі останніх трьох показників річного обороту компанії, відомих на момент виявлення порушень. До прикладу, відповідно до суспільної угоди між Національним фінансовим прокурором та компанією Google 2019 року, враховуючи річний оборот компанії за 2016-2018 роки, розмір штрафу за суспільні інтереси склав 500,000,000 євро. При цьому ми як держава не зобов’язані (на чому я прямо наполягаю) сліпо імплементувати положення законодавчих актів інших країн, а можемо запропонувати й власні підходи. Наприклад, вираховувати розміру штрафу пропорційно до певного відсотку від суми завданих збитків або встановити фіксовану суму залежно від тяжкості злочину або розробити взагалі інший механізм. То яку методику варто взяти за основу нам?

Хто матиме право укладати подібні угоди від імені держави? Чи потрібно затверджувати такі угоди в суді? Яким чином організувати подальший нагляд за діяльністю компанії аби вона не допускала порушень в майбутньому як це запроваджено у Франції? Чи розповсюджувати таку процедуру на фізичних осіб? Бо якщо ми беремо за основу вимоги CJIP, то така модель може бути застосована виключно до юридичних осіб, а їх керівники та інші посадові особи можуть бути притягнути до кримінальної відповідальності, а це точно є приводом для гучної дискусії. Кожне з цих питань породжує наступне і вимагає залученості до діалогу усіх зацікавлених сторін аби розробити механізм, який буде відповідати не тільки інтересам бізнесу та правоохоронців, а й основному запиту – запиту українського суспільства на відновлення справедливості.

В сучасних умовах коли за фактом можливих неправомірних дій розпочинається досудове розслідування, робота бізнесу зачасту фактично заблокована. Вилучення документації, арешти банківських рахунків, безперевні допити, обшуки та інші процесуальні дії не тільки негативно впливають на репутацію компанії та здатність нормально працювати, а концентрують всю її увагу на одному – вижити, що на практиці дорівнює припинити кримінальне переслідування усіма можливими засобами. В таких умовах, з одного боку, бізнес направляє більшість своїх ресурсів на залучення адвокатів та пошук шляхів відбити навалу таким чином, щоб утримати компанію на плаву, а, з іншого боку, працює державна система, яка вимагає суттєвих ресурсів – фінансових, людських та часових. І при цьому всьому вся діяльність такої державної системи у підсумку може призвести до багаторічної судової тяганини без притягнення винних до відповідальності. А ще давайте чесно дивитись на українські реалії: періодично з’являється інформація як про намагання бізнесу "вирішити питання" у позапроцесуальний спосіб, так і про спроби представників держави "заробити" і не доводити кримінальні справи до суду. Тож чи не є досудове врегулювання тієї чарівною пігулкою, яка здатна запобігти корупції і встановити соціальну справедливість? Впевнена, ми на порозі цікавої дискусії та революційних змін.