Грабіж на геополітичному рівні

Для розуміння важливості визначень.
Останнім часом партнерами України та й нашими офіційними особами використовується словосполучення "територіальні питання", "територіальні поступки", "територіальні компроміси"…
Давайте визначимося з дефініціями!
Територіальний компроміс – це, коли на скелястому маленькому острові Меркет (в три гектара площею) проходить фінсько-шведський кордон суходолом і фіни побудували колись тут свій маяк, як потім зʼясувалося – трохи далі лінії кордону. Шведам це сильно не сподобалося. Тому після довгих переговорів було зроблено демаркацію. Кордон змінили й надали шведам точно такий шматок землі вже на бувшій фінській території. Обчислення лінії кордону й уточнення його демаркації відбуваються кожні 25 років.
Оце можна назвати - територіальний компроміс.
А те, що засіло у хворих російських мізках – це вороже захоплення чужої території. Навіть, не рейдерство. Навіть, не грабіж… Тупо – розбій. На геополітичному рівні.
Тільки дайте слабину, тільки покажіть їм, що готові до такого ходу думок – на цьому не зупиняться. Будуть вимагати віддати більше й більше, аж поки все не віддасте!
Ну, хочу побачити тут аномалію.
Дуже хочу.
Щоб зрозуміти, наскільки важливо, достатньо подивитись на результати виборів по Європі.
Або згадати наш 2019-й.
Як далі буде - невідомо.
Ми знаємо лише про стрімке зниження підтримки політики Дональда Трампа (зараз американський президент, якщо не помиляюся, має 38% підтримки, найнижчий показник за всі його каденції), яке грунтується на його діях, в тому числі й стосовно війни росії проти України. Це не єдиний чинник, але з огляду, на ціннісний вимір - чинник важливий.
Ми не знаємо, що буде далі, і куди нас це заведе (політика Дональда Трампа). Але, якщо він і далі тиснутиме саме на Україну, буде домогатися фактичної капітуляції саме від України - він буде втрачати підтримку виборців дедалі більше (особливо, на фоні деяких факторів внутрішньої політики в США, яку він провадить). Це, звичайно, відіб'ється й на рейтингах самої республіканської партії.
При тому, якщо Трамп таки дотисне Україну до капітуляції, ситуація стане ще набагато гіршою.
Бо, по-перше, він і сам значно втратить довіри в американців.
А по-друге - одномоментно й значно дестабілізує світову безпекову ситуацію. - Чим неодмінно скористаються ті ж самі Китай, Іран та росія - для подальшого провадження як власних агресивних кампаній, влаштування нових війн, агресій, так, власне, через цей же фактор - дистабілізації самих США (особливо, напередодні виборів у самих Штатах).
Здогадуюсь, чому.
На початок 2026 року Україна опинилася в ситуації, яку можна назвати «термінальною редукцією». Це не просто наслідок війни, це результат інтелектуальної та політичної капітуляції наших еліт перед реальністю. Поки світ грав у велику шахівницю, наша «дипломатична прислуга» грала в рольову гру про «спільні цінності».
1. Закладений суверенітет: Борги замість безпеки
Наші еліти вибудували політику надмірної довіри до Заходу, не зрозумівіши головного: у системі глобального капіталізму «допомога» - це кредит, а «солідарність» - це інвестиція з очікуваною доходністю.
Результат: Суверенітет України був фактично закладений у ломбард під боргові зобов'язання.
Реальність: Ми отримали статус «буферної зони», де ми платимо кров'ю за стабільність чужих економік, водночас накопичуючи фінансове ярмо, яке позбавляє нас майбутнього на десятиліття.
2. Територіальна та демографічна катастрофа
Найстрашніша ціна короткозорості - це фізичне зникнення субстрату держави. Віра в те, що «Захід не дозволить нам програти», призвела до ігнорування реального балансу сил.
Втрата територій: Політичний реалізм підказував, що великі гравці (як-от США за Трампа або Путін) завжди домовляться за рахунок слабшого. Наші еліти відмовлялися це бачити, доки кордони не почали тріщати по швах.
Демографічна пустеля: Нездатність еліт побудувати реалістичні багатовекторні відносини зі світом призвела до того, що найцінніший капітал - люди - був витрачений у війні, яку можна було б вести символічно або модерувати через призму жорсткого національного егоїзму.
3. Сліпота еліт перед «Акулячим реалізмом»
Провина лежить на тих, хто не зміг (або не схотів) прочитати цинічні сигнали з Вашингтона чи Брюсселя. Замість того, щоб будувати суб'єктність через зростання - військову промисловість, автономну економіку, жорсткий прагматизм - вони обрали шлях «дипломатичного жебрацтва». Вони вірили у «благі наміри», коли за столом сиділи «акули». Вони сподівалися на «спільне благо», коли капіталістичний світ мислить категоріями «витрати - вигода».
Підсумок на 2026 рік:
Україна редукована до об'єкта. Ми стали територією, де з'ясовують стосунки великі хижаки, а наші еліти залишилися в ролі розпорядників на похоронах власної незалежності. Це і є остаточне економічне та політичне банкрутство під ширмою «боротьби за демократію». Ми не стали партнерами - ми стали ресурсом, який був використаний і залишений з боргами на руїнах.
На фоні геополітичної катастрофи 2026 року особливо огидним виглядає внутрішнє гниття системи. Поки держава втрачала суб'єктність, її «дипломатична прислуга» займалася не стратегічним прогнозуванням, а примітивною редукцією дипломатичного статусу до логістики контрабанди.
Від стратегії до сигарет: Замість того, щоб будувати складні багаторівневі комунікації з республіканцями в США, європейськими скептиками чи азійськими тиграми, дипломатичні канали перетворилися на «зелені коридори» для перевезення цигарок та інших підакцизних товарів. «Справа Дейнеги» - це лише верхівка айсберга, символ епохи, де посольство сприймається не як аналітичний центр, а як склад для безмитного транзиту.
Війна як провал професії: У нормальній системі дипломатія існує для того, щоб запобігати війні або створювати умови для її переможного завершення з мінімальними втратами. Для наших еліт війна стала не «найгіршим сценарієм», якого треба було уникнути за будь-яку ціну, а зручною ширмою. Під гуркіт снарядів і пафосні промови про «форпост демократії» набагато легше ховати контрабандні фури та розпилювати гранти.
Інтелектуальне банкрутство: Коли дипломатична служба редукована до рівня «кур'єрської доставки підакцизних товарів», вона втрачає здатність бачити «акулячі зуби» глобальних гравців. Вони просто не могли оцінити реальні загрози, бо їхній горизонт планування був обмежений наступною партією товару через кордон.
Підсумок редукції
Це і є остаточне обличчя банкрутства: нагорі - цинічний «акулячий реалізм» Вашингтона та Кремля, а внизу - дріб'язкове злодійство еліт, які заклали суверенітет країни за борги, поки самі набивали кишені на контрабанді. Війна для них стала не трагедією, а обставиною, яка дозволила довести процес редукції України до статусу «зони поза законом» до логічного кінця.
Нагадаю, що одна з вимог росії - дєнаціфікація.
А ви пропонуєте, як то каже інший мислитель, Мовчан, "дрочити *****".
"Символічне ведення війни" - це, мабуть, символічне збиття ракет і знищення руснявих танків. Намалювати на землі контур і символічно знищити, як роблять це представники диких племен перед полюванням.
практично всі ЗМІ, (куплені) богери, "нацжони" бігали з рожевими свинками, а ті ж самі "незалежні бігуси" - волали про "свинарчуків".
росії у всій цій скоорденованій діяльності - відвели лише найбруднішу та найкривавішу "роботу".
Отримати «гарантії» безпеки й територіальної цілісності, щоб потім гаранти «в чотири руки» змушували тебе відмовитися від твоєї територіальної цілісності, і отримати «ще надійніші гарантії твоєї територіальної цілісності»… Це явно хитка конструкція для переговорів!
Навіщо ворогам тримати таку фактично безпрограшну для них позицію можна пояснити, а от навіщо Україні будувати переговори на такій основі - не зрозуміло.
Якщо ведете переговори на основі підходів і категоричних вимог лише однієї сторони, то такі переговори - фейкові!
Україні потрібні переговори? Так. А якщо вони фейкові, імітаційні, для затягування війни? Тоді треба про це чітко заявити і не підігрувати, начеб-то все йде добре. Треба не виходячі з загального процесу переговорів заявити чітко й недвозначно: ми за переговори, але точно не за їх імітацію! Спочатку перемирʼя, а потім все інше!!!