Культ особи та небезпека персональних даних: нововведення в МОУ

Випадково зайшов на оновлений веб-сайт Міністерства оборони України і трохи прифігів.
Які висновки можна зробити з вигляду головної сторінки?

Перше: безсумнівний культ особи нового міністра.
Зі офіційного веб-сайту МОУ на тебе дивиться якийсь веселий цивільний юнош у якійсь кофті і джинсах. Радісно посміхається – бо ж чудові часи, все прекрасно. Ніякої війни, ніяких смертей щодня, ніяких поломаних доль. Радійте життю!

Яке ще “серйозне відомство”? Давайте не душніть там. Ми ж на приколі всі, ну камон. Вайб, стрім. “Хуже нє будєт”, “хоч паржом”.
І новий міністр це наочно демострує – одразу з головної сторінки. Щоб іноземці, які заходять на сайт, одразу розуміли: головне для держави Україна – ширина посмішки “вождя племені”, а не виробництво якоїсь там зброї. 

Звісно, редизайн сайту МОУ зроблено за усіма законами SMM (“маркетинг у соцмережах”), єдиним фахівцем з чого і є Михайло “Божественний” Федоров.
За цими законами він створював своє особисто міністерство (“мінцифри”, назване за аналогією з російським міністерством)  – з ними ж він прийшов і до Міноборони.
Портрети керівника скрізь – починаючи з офіційного веб-сайту.
Випромінювати позитив – бо людям це подобається.
Сяяти, дарувати посмішки – це безвідмовна методика успішних продажів.

Якби це був веб-сайт PR-агенції чи івент-компанії мирних часів – нуль проблем.
Але ж це начебто головний орган державного управління під час воєнного стану?
У часи, коли військо більше розраховує на донати та волонтерів, ніж на офіційні поставки від Міноборони. Коли на закупівлях дронів – фактично основної зброї сучасної війни – виявили крадіжку у 600 млн. грн., причому з боку найближчого оточення Федорова.
Міноборони загалом настільки просякнуто корупційними скандалами, що міністрів змінюють у середньому раз на 12 місяців – і це у розпал війни: найтяжчої та найкривавішої за всю історію існування України.
І все це є приводом для радісних  “промінчиків добра” від міністра оборони?
Що пан хоче цим сказати? Як йому весело він цього всього?

Висновок другий: Федорову абсолютно та глибоко пох на захист персональних даних українців. І заодно на міжнародні практики.
Зокрема, на “стандарти Європейського Союзу”, вимоги якого Україна начебто дуже сильно виконує.

Про що мова: про “політику використання файлів cookie” (на скріні).
Коли доступна одна-єдина опція “Погоджуюсь” – це вибір без вибора.
Це тупо примус: “або погоджуєшся – або іди у сраку”.
Як це реалізовано у “Дії”: якщо хочеш купити квиток на потяг, то або встановлюй держдодаток - або іди пішки.
Це як колись були вибори у срср: кандидат лише один і лише від одної партії – правлячої та комуністичної. І як це відбувається у сучасних росії та білорусі.
І “Дія” – такий собі сучасний совок на мінімалках.

ЄС-івське законодавство із захисту персональних даних вже давно зобов’язує власників веб-сайтів надавати також опції "Налаштувати” та/або “Відхилити все” – коли йдеться заме про “файли cookie”. До речі, як правильно поводитися з такими файлами – я детально розказую (і показую) на моєму онлайн-курсі “Особистий кіберзахист” 

У країнах європейського союзу за подібну безальтернативну опцію “погоджуйся або іди лісом” – вже б впаяли такий штраф, що мало б не здалося, і більше порушувати б не захотілося.
Між іншим, європейські незалежні агенції із захисту персданих із задоволенням штрафують і власні держструктури. Скажімо, у Нідерландах колись оштрафували податкову та міністерство фінансів.

Але звідки про все це знати юному міністру, який вміє лише у презентації та Інтернет-маркетинг?
Для нього міністерство оборони – це лише новий крок у розвитку успішної кар’єри.
Нові можливості посилення “особистого бренду”. Нові “воронки продажів”. Нові квартали будинків у Марбель’ї.
Який ще вам “захист персональних даних” потрібен? Не на часі – війна ж.

P.S.: наостанок пігулка для пам’яті: будь ласка, не забувайте хто був автором крилатої фрази “Роль кібербезпеки дещо перебільшена”.