Понад 350 тисяч смертей щороку: чому профілактична медицина в Україні досі існує лише на папері?

Поки чиновники звітують про "чергові етапи" медичної реформи, реальна статистика свідчить про глибоку кризу, яку війна лише загострила. Щороку в Україні від серцево-судинних захворювань помирають сотні тисяч людей: за різними оцінками, понад 350–400 тисяч.

Це страшна цифра, яка перевищує навіть ті значні втрати, які ми несемо на фронті. Постійний стрес, відсутність нормального сну та психологічна напруга роблять серцево-судинну систему українців мішенню номер один. Досвід ВООЗ та країн ЄС показує: за наявності працюючої системи раннього виявлення і контролю факторів ризику значну частину цих смертей можна було б попередити. Але влада досі не зробила профілактику реальним пріоритетом.

Профілактика у 100 разів дешевша за реанімацію

За офіційними даними, близько 70% усіх смертей в Україні спричинені серцево-судинними патологіями (інфарктами, інсультами, ішемічною хворобою серця). Для порівняння: у розвинених країнах цей показник становить 25–30%. Така різниця свідчить про різні пріоритети системи. В інших країнах медицина запобігає хворобам, у нас – реагує, коли вже пізно і значно дорожче.

Аргумент на користь профілактики – не лише про гуманність, а й про значні кошти для держави. Лікування важких серцево-судинних ускладнень є одним із найдорожчих тягарів для бюджету.

Лікування одного інсульту за тарифами НСЗУ обходиться державі від 15 тис. до 131 тис. грн лише за гострий період. Додайте до цього витрати на тривалу реабілітацію, соціальні виплати по інвалідності та втрату працездатної одиниці економіки. Базовий кардіо-пакет (ліпідограма, ЕКГ, контроль тиску та консультація), який дозволяє виявити ризики на ранній стадії, коштує державі у 100 разів дешевше.

За оцінками європейських експертів, кожне євро, вкладене у профілактику, заощаджує до 5 євро на майбутньому лікуванні. Україна ж продовжує обирати найдорожчий шлях — платити за наслідки, яких можна було не допустити.

Обмежений доступ до діагностики

Медична реформа в Україні триває десятий рік. За наявності політичної волі за цей час можна було побудувати систему масової профілактики. Натомість ми маємо ситуацію, коли доступ до базової діагностики для багатьох пацієнтів залишається складним або недосяжним. Особливо для людей у невеликих містах, селах і для внутрішньо переміщених осіб.

Ось типовий приклад. Пані Оля – переселенка з Донбасу, нині живе в Полтаві. Вона звертається до сімейного лікаря зі скаргами на постійний головний біль і запаморочення. Лікар направляє її на КТ головного мозку. Формально обстеження безкоштовне, але черга – 3-4 місяці. За цей час стан Олі погіршується: з’являються проблеми з координацією, підвищується артеріальний тиск, одного разу вона втрачає свідомість. У підсумку вона змушена звернутися до приватної клініки, де за кілька днів робить МРТ, витративши тисячі гривень. Діагноз – початкові судинні порушення, які можна було стабілізувати значно раніше. Це не поодинокий випадок – це типова історія для тисяч українців.

Як працює "запобіжна медицина" у світі

Про те, як має працювати профілактика, добре відомо і розробникам української медичної реформи. Світових прикладів більш ніж достатньо, і всі вони демонструють одну просту логіку: раннє виявлення дешевше, ніж лікування ускладнень.

У Японії система Ningen Dock існує не як разова програма, а як елемент національної культури здоров’я. Це регулярні комплексні обстеження, які фінансуються через страхову систему та підтримуються роботодавцями. Людина не "вибиває направлення" і не чекає місяцями – вона проходить чекап у встановлені строки, а влада аналізує результати і коригує політику охорони здоров’я.

У США профілактика вибудувана через фінансові стимули. У межах моделей value-based healthcare лікар і клініка отримують фінансування за збережене здоров’я пацієнтів. Система зацікавлена не в лікуванні інфаркту, а в тому, щоб він не стався.

У Німеччині програма Check-up 35 гарантує кожному громадянину після 35 років регулярні безоплатні обстеження серцево-судинної системи та діабету. Це стандарт, який працює десятиліттями.

Скринінг 40+: імітація замість системних змін

В Україні ж на десятому році реформи з’являється програма "Скринінг 40+" із бюджетом у 10 млрд грн. Сама ідея профілактики правильна, але ризики реалізації – колосальні. По-перше, програма в основному дублює обстеження, які й раніше формально були доступні за направленням сімейного лікаря. По-друге, в умовах дефіциту лікарів і обладнання в районах кошти ризикують піти у приватні клініки у великих містах, куди мешканці сіл просто не доїдуть. По-третє, програма не відповідає на питання: що робити з пацієнтом після виявлення хвороби, адже лікування у ці 10 млрд грн не закладені.

План "Дії": як змусити систему працювати

Позиція партії "Дія" проста: медицина має перестати бути експериментом над пацієнтом. Реформа повинна не імітуватися, а реально проводитися. Сьогодні лікарі працюють у системі, яка не мотивує рятувати життя на ранніх етапах, а пацієнтів змушує чекати місяцями. Саме тому ми виступаємо за повну ревізію медичної реформи та запровадження профілактики захворювань як пріоритету для держави.

Наші принципові кроки:

1. Жорсткі дедлайни на діагностику: не місяці, а дні. Якщо державна лікарня не може надати КТ/МРТ протягом тижня, то пацієнт отримує ваучер на обстеження в будь-якому іншому закладі за кошт НСЗУ.
2. Діджиталізація профілактики: система має автоматично нагадувати пацієнту про необхідність огляду через застосунок чи по телефону, прибираючи суб’єктивний бар'єр сімейного лікаря.
3. Оцінка лікаря за результатом: фінансова відповідальність за збережене здоров'я пацієнта, а не за кількість заповнених декларацій.

Час будувати систему, де людське життя важить більше за бюрократичні звіти.