Ера тотальної безвідповідальності
Світ уперше за пів століття залишився без договорів, що стримували ядерні арсенали. SALT I, SALT II, START I, START II, SORT, New START - це в нинішніх реаліях виглядає як перелік уже мертвих династій. Хоч з 1972 року до сьогодні вони були більше міфом, навіть лже-стримуванням. Але були.
Саме тому, очевидно, Сі, Трамп і путін протягом кількох днів до завершення дії останнього договору мали контакти. Для путіна це - шанс підскочити вгору і прокричати, що він - третій полюс впливу. Тільки навіщо це СІ? Навіщо це Трампу? Може, їм обом і подобається Путін, але це ж не привід допускати когось третього, коли за дорослий стіл запрошені найсильніші. Тільки як тут не зважати на мавпу з гранатою?
Від завтра ми знову почуємо чергову пісню рускіх - рімейк про початок ядерної гонки озброєнь. Навіть не сумніваюсь. Ядерна кнопка - це останній аргумент режиму, який хоче не просто вижити, а вирішувати долю інших.
Це не кінець світу і не апокаліпсис. Це більше кінець ілюзії, що правила в цьому світі ще комусь потрібні. Заходимо в нову еру - тотальної безвідповідальності.
Забігаючи наперед: русня - ето другоє.
Там же не всі зєбіли
Як були і залишаться ті, хто ці правила встановлює і може безкарно порушувати.
Питання виросло не із ігнорування путіна, а то, що ніхто достеменно не знає, що із себе зараз являє ядерний арсенал КИТАЮ. У той час, як Китай відмовляється вести розмови по приєднанню до договорів і тим самим допуску контролерів до власної ядерної зброї.
І СШАМ прийняли рішення не сиримувати себе у модернізації арсеналів. А що там лавров буде говорити, цікавить виключно аудиторію у рф.
але китайці не були частиною цієї угоди, тобто угода вмерла сама по собі