Санкції і вибори. Чи стане санкційний механізм черговим «шлагбаумом»?

Так сталося, що активізація розмов про проведення швидких президентських виборів в Україні співпала в часі з річницею накладення санкцій на лідера «Європейської Солідарності» Петра Порошенка.

Про політичну вибірковість, незаконність, неконституційність, корупційну складову накладення санкцій на власних громадян (не кажучи вже про політика - лідера опозиції) написано і сказано  немало. Вся ця історія погано закінчиться для ініціаторів. Якщо не в українських судах, то в Європейському суді з прав людини - точно. Але це не буде швидко. А вибори на Банковій не терпиться  провести якнайшвидше. Тому, окрім іншого, там розглядають санкції як інструмент для недопущення участі у виборах певних громадян. Насамперед Петра Порошенка.

Сподіваюся, що до прямої заборони участі підсанкційних осіб у новому виборчому законодавстві не дійде. Це було б занадто відвертим нехтуванням базових конституційних прав. І на рівні парламентської групи по підготовці законодавства про повоєнні вибори це прекрасно розуміють.

Але санкції, якщо їх не буде скасовано, створюють проблеми для участі виборах і без прямої заборони. Санкційний статус фактично відсікає політика від виборчого процесу. Через заборону правочинів кандидат не може виконати базові юридичні вимоги: ЦВК може не прийняти документи на реєстрацію, а банк не відкриє рахунок виборчого фонду, не кажучи про можливості наповнення цього фонду (Порошенко, нагадаю завжди фінансує свої виборчі кампанії власним коштом). У підсумку рішення виглядає не як правовий запобіжник, а як технологія політичного усунення конкурента.

В цю логіку якраз і лягає затягування із судовим оскарженням накладення санкцій на Порошенка, яке вже майже рік безрезультатно розглядає Верховний Суд України. Процес фактично блокується відповідачами: РНБО України ігнорує засідання, документи на вимогу суду подаються невчасно, а коли всі формальні приводи відкласти слухання закінчуються - з’являються нові причини на кшталт хвороби представника Офісу Президента України. А причини тут не важливі - потрібно просто дотягнути до старту виборів.

Окрема проблема - підстави санкцій. Вони ґрунтуються на поданні голови Держфінмоніторингу Філіпа Проніна, яке підтримав Кабінет Міністрів України. За змістом цей документ майже повністю повторює звинувачення з матеріалів, які свого часу активно поширював Андрій Портнов, і був засекречений грифом ДСК, що дозволило розглядати його без публічності. Я вже не згадую, про персональний склад тих, хто голосував за ці санкції. Пʼятеро цих, вже колишніх чиновників, самі опинилися в епіцентрі корупційних скандалів.

У підсумку вимальовується цілісна картина: санкції застосовані не як інструмент безпеки держави, а як політичний механізм, мета якого - нейтралізувати опонента ще до старту виборчої кампанії.