ПОТРІБНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ. ЩОДО СТАНУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДТРИМКИ ВПО
У четвер, 12 лютого 2026 року, у пресцентрі «КиївІнформ» у Києві відбулася панельна дискусія «Дотримання соціальних прав ВПО та стан державної політики підтримки внутрішньо переміщених осіб».
У межах заходу презентовано результати експертного опитування щодо стану реалізації соціальних прав переселенців, проведеного Центром досліджень проблем громадянського суспільства за підтримки Лабораторії протидії дезінформації КНЕУ, обговорено сучасні інструменти державної підтримки, становище релокованого бізнесу, політику щодо українців за кордоном, а також успішні кейси допомоги ВПО від громадських організацій та благодійних фондів.
Серед ключових тем — доступ до соціальних виплат і послуг, житлові програми, інтеграція ВПО у громади, підтримка релокованого бізнесу, економічні механізми адаптації та правовий захист.
Як зазначив народний депутат України, співзасновник ГО «ВПО України» Сергій КОЗИР,сьогодні існує глибокий розрив між державними рішеннями та реальними практиками життя людей. Ми спостерігаємо багато розрізнених ініціатив щодо підтримки ВПО, але відсутня єдина стратегічна рамка з чіткими цілями, механізмами оцінки ефективності та центром відповідальності. Політика залишається реактивною та розпорошеною між різними органами влади, що призводить до ситуації, коли відповідальність перекладається з одного міністерства на інше, а реальна справа не рухається.
«Саме тому ми в ГО "ВПО України" говоримо про необхідність створення окремого Міністерства людського капіталу, яке відповідатиме за реалізацію політики щодо ВПО і людей, постраждалих від війни. Не на папері — а по-справжньому», — зазначив Сергій КОЗИР.
КОЗИР розповів також про такий кричущий кейс, як скасування виплат ВПО у розмірі 2–3 тис. грн. Президент чітко заявляв, що виплати мають зберігатися до завершення воєнного стану. Втім, рішеннями Мінсоцполітики за попереднього керівництва ці виплати було припинено для величезної кількості людей — понад мільйон українців залишилися без допомоги на проживання. Окремо — постанова № 229, яка змусила близько 1,5 млн ВПО масово звертатися до Пенсійного фонду для проходження ідентифікації. «Зима, мінусові температури, черги просто неба, відсутні належні умови — і за рік держава так і не створила нормального, людяного механізму. Де реєстр ВПО? Де цілісна державна політика щодо внутрішньо переміщених осіб? Ці питання ми як народні депутати з команди ГО "ВПО України" напряму адресуємо Прем’єр-міністру та Міністерству соціальної політики», - говорить КОЗИР.
Про складнощі, з якими стикаються українці за кордоном, говорив радник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Олег НЕДАВА. Йдеться вже не про сотні тисяч — а про мільйони громадян України, які сьогодні живуть у різних країнах Європи та світу. До Уповноваженого надходять звернення щодо оформлення документів, підтвердження статусів, доступу до соціального захисту, медицини, освіти для дітей, питань оподаткування та правового становища в країнах перебування. У багатьох випадках люди стикаються не лише з бюрократією, а з фактичною відсутністю зрозумілих процедур і відповідальних інституцій. Саме тому Офіс Уповноваженого системно розвиває мережу представників і радників за кордоном. Часто це громадяни України, які працюють на громадських засадах, без додаткового фінансування, але мають практичний досвід взаємодії з місцевими органами влади й добре знають проблеми українських громад ізсередини. «У багатьох випадках саме їхнє втручання стає ключовим чинником, який дає змогу розблокувати справи, прискорити розгляд звернень і реально допомогти людям там, де стандартні механізми не спрацьовують. Паралельно ми формуємо мережу партнерств із правозахисними й адвокатськими організаціями за кордоном, щоб українці мали доступ до фахової юридичної допомоги в країнах перебування. Йдеться не про разові рішення, а про створення сталої інфраструктури правового захисту», — підкреслив Олег НЕДАВА.
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства та завідувач Лабораторії протидії дезінформації КНЕУ Віталій КУЛИК презентував результати експертного опитування, які виявилися співзвучними з тезами, озвученими Сергієм Козирем. За шкалою від 1 до 5 експерти оцінюють ефективність чинної державної політики підтримки ВПО на 2 бали (незадовільно).
Звичайно, є певні досягнення, як-от:
● цифровізація послуг через портал «Дія» (спрощення реєстрації, подання заяв);
● збереження виплат для найбільш вразливих категорій (особи з інвалідністю, пенсіонери);
● гнучкість освітньої системи (дистанційне навчання, спрощене зарахування до шкіл).
Проте головними недоліками політики є: політика залишається кризовою, а не стратегічною — держава реагує на загострення, але не будує довгострокових механізмів; відсутній перехід від пасивної підтримки (виплати) до активної (стимулювання самозайнятості, бізнесу, професійного розвитку); дублювання функцій між різними міністерствами та відомствами.
Експерти вказують на те, що стратегія інтеграції ВПО досі не ухвалена як цілісний документ із чіткими KPI та фінансовим забезпеченням; бюджетне планування здійснюється короткими горизонтами (1 рік), що унеможливлює довгострокові інвестиційні проєкти. Наслідком є втома донорів та втрата довіри з боку самих ВПО, які не бачать перспективи повернення до повноцінного життя.
Віталій КУЛИК вказав на: відсутність єдиного координаційного центру державної політики підтримки ВПО — функції розпорошені між Мінсоцполітики, Мінветеранів, Мінцифри, Мінґромад; конфлікти компетенцій між центральною та місцевою владою (питання фінансування — хто має платити); громадські організації працюють «замість» держави, а не «разом» із нею, що створює ризики припинення допомоги в разі згортання донорських програм; брак зворотного зв'язку — політика формується без системного залучення самих ВПО до ухвалення рішень.
Президент Асоціації релокованого бізнесу Максим МОЙСЕЄВ зазначив, що ВПО-бізнес до останнього часу взагалі був поза увагою державних політик. Попри те, що держава передбачила низку програм пільгового кредитування та грантів на відкриття власної справи ВПО-ветеранам та іншим категоріям, цього недостатньо для масштабування в окрему спеціалізовану держполітику підтримки релокованого бізнесу.
«"Виживання" — саме так варто визначити стан, у якому перебуває релокований бізнес. Так, ми змушені оптимізуватися, ми вимушено скорочуємо робочі місця, ми перебуваємо під тиском перевіряльних органів, ми платимо податки, як будь-який бізнес, і стикаємося з тими самими фіскальними зашморгами. Між державою та бізнесом порушено суспільний договір, і нам доведеться його відновлювати», — вважає Максим МОЙСЕЄВ.
Економічний експерт і кандидат наук у сфері державного управління Юрій ГАВРИЛЕЧКО зупинився безпосередньо на порушенні чинного законодавства Мінсоцем та Пенсійним фондом під час так званої верифікації пенсіонерів та отримувачів виплат ВПО. Зокрема, він зазначив, що закон вимагає фізичної ідентифікації отримувача виплат, а верифікацію в «Дії» навряд чи можна такою вважати, а це вже ставить під сумнів усі управлінські рішення Мінсоцу і може призвести до нового кейсу регресивних виплат для ВПО після того, як ті виграють суди.
«Якщо держава щось вимагає від громадян, у даному разі від ВПО, то вона має надати всі необхідні умови для виконання цих вимог. Якщо Мінсоц із Пенсійним фондом бажають провести верифікацію пенсіонерів із ТОТ, то для цього варто було б подолати "цифровий розрив" — прогарантувати за державний кошт доступ до мережі Інтернету, навчити та супроводити пенсіонера під час такої онлайн-верифікації, створити систему курсів цифрової грамотності для літніх людей тощо. Натомість узяли й позбавили 1,3 млн пенсіонерів пенсій на підставі недолугого рішення чиновника, який поняття зеленого не має про ВПО та їхні проблеми», — відзначив Юрій ГАВРИЛЕЧКО.
Юлія РЕЄБЕР, регіональна координаторка міста Києва та Київської області БФ «Рокада»,поділилася цікавими кейсами їхньої роботи з ВПО. Фонд «Рокада» надає підтримку ВПО, які опинилися в скруті, бере участь у відбудові та розборі завалів, надає матеріали для ремонту та допомагає при влучаннях у житло переселенців тощо. Поряд із досить успішними прикладами взаємодії волонтерів та благодійників із владою для реалізації проєктів для ВПО, Юлія РЕЄБЕР нагадала й про такі проблемні питання, як компенсація комунальних послуг для ВПО, які отримали житло за постановою КМУ № 495. Ті люди, які мають роботу чи здатні самі себе утримувати, платять комуналку. Із цим проблем не виникає, а от пенсіонери, люди з особливими потребами, які не мають джерел існування, стикаються зі справжньою проблемою. Для них виплати в 2–3 тис. грн є вкрай необхідними. Якщо люди заїжджають у надане тимчасове житло, то їх позбавляють і цих виплат. У них залишається одна пенсія, із якої треба сплачувати ще й комунальні послуги — це може бути непосильним навантаженням.
Соціолог, засновник дослідницької компанії «Active Group» Андрій ЄРЕМЕНКО, підкреслив значну роль органів місцевого самоврядування, які є ефективнішими в роботі з ВПО, ніж центральна влада. Основний акцент ЄРЕМЕНКО зробив на опитуваннях українців за кордоном, а саме — на очікуваннях повернення українців в Україну. Останнім часом спостерігається повернення в Україну старших людей, які не можуть інтегруватися за кордоном. Діти залишилися на Заході, а батьки повертаються. Для інтеграції люди хочуть бути корисними. Для того щоб люди масово повернулися з-за кордону, потрібні гарантії безпеки, потрібно, щоб було трохи комфортніше, ніж, скажімо, у Польщі. Також соціологи фіксують, що «немає проблем із нестачею робочих місць», але поряд із цим «наявні проблеми з робочими руками». Це протиріччя потребує системного реагування центральної влади, але там немає чим і кому. Це знову ж таки про єдиний центр управління політикою щодо ВПО із широким горизонтом стратегування та функціоналом.
Завідувачка кафедри політичних технологій КНЕУ Віра ГАПОНЕНКО вказала на дивну пасивність органів влади щодо політики підтримки ВПО, адже Україна має досвід роботи із внутрішньо переміщеними особами не з 2014-го, а ще з 1986 року, під час відселень людей із зони Чорнобильської катастрофи. Загалом до кінця 1986 року було виселено 188 населених пунктів (враховуючи місто Прип'ять) та відселено близько 116 тисяч осіб. Невже, маючи такий досвід, влада не могла спрогнозувати алгоритм та наслідки переміщення великої кількості людей? Нині складно буває відстежувати нормативні зміни, які відбуваються вкрай динамічно й більше спрямовані на «латання» дірок, ніж на кроскоординацію реалізації державної політики підтримки ВПО. Як освітянка, Віра ГАПОНЕНКО зазначила про більш легкий алгоритм вступу до вишів, бо освіта дає певні преференції щодо житла, якісного працевлаштування. КНЕУ ґрунтовно фокусується на підтримці абітурієнтів за кордоном та тих, хто залишився на ТОТ, при цьому не відмовляється від української освіти. У КНЕУ діють два центри, які безкоштовно компенсують освітні втрати.
Експерт ГО «Істок» Сергій ПІДДУБНИЙ розповів про діяльність своєї організації, яка працює з ВПО з 2014 року ще з Маріуполя. Починалася як волонтерська ініціатива (збір і розповсюдження речей, ліків, продуктів, пошук притулків) і перетворилася на комплексну підтримку з формування оцінки потреб сімей ВПО та супроводу в закритті потреб. Серед основних напрямів — профілактичний. Організація:
● надає індивідуальні та групові консультації з питань профілактики й лікування інфекційних захворювань;
● проводить тренінги з основ консультування серед лікарів у громадах, де є значна кількість ВПО-пацієнтів;
● працює з дітьми й сім’ями, які пережили травматичний досвід;
● підтримує жінок-ВПО у процесі адаптації;
● розширює можливості сімей ВПО щодо інтеграції в громадах (гранти, підтримка ініціатив, розвиток просторів).
Особливістю є поєднання роботи з окремими людьми та з професійними спільнотами (педагоги, соціальні працівники), що дає змогу масштабувати вплив. Сьогодні донори закривають левову частку потреб волонтерів, а отже, і потреб ВПО — саме тих потреб, які мала забезпечувати держава.
«ВПО інтегруються в громаду насамперед через школу. Понад 5 тис. закладів пошкоджено в результаті війни. Працюючи зі школами, "Істок" фактично охоплює цілі родини переселенців. Найбільш успішною моделлю є комплексний освітньо-психосоціальний підхід, який дозволяє одночасно працювати з дітьми, родинами та інституціями й створювати довготривалу стійкість громад. Я хочу розповісти про наш кейс підтримки однієї з сільських шкіл у Миколаївській області, яку хотіли закрити. Ми надали підтримку від донорів, і в підсумку в школі зросла кількість дітей. Із навколишніх сіл перевелися в цю школу, бо тут почалося життя. Життя, яке підтримали й запалили знову небайдужі люди».
Учасники дискусії підтримали рекомендації дослідження ЦДПГС та Лабораторії протидії дезінформації КНЕУ, зокрема:
● Україна потребує переходу від гуманітарної парадигми до парадигми розвитку в політиці підтримки ВПО. Виплати є необхідними, але недостатніми; ключовими стають інструменти економічної інтеграції, житлової політики та соціального згуртування.
● Назріла необхідність інституційної реформи: або створення єдиного органу з питань інтеграції ВПО, або чіткого розподілу повноважень із запровадженням обов'язкової міжвідомчої координації.
● Політика має стати чутливою до різноманіття — враховувати гендерні, вікові, регіональні особливості, потреби людей з інвалідністю.
● Без вирішення житлового питання будь-які інші заходи будуть паліативом. Державна житлова стратегія для ВПО має стати пріоритетом № 1.
● Участь ВПО у формуванні політики має бути не ситуативною, а інституціоналізованою (квоти в дорадчих органах, обов'язкові консультації).
