Кейс МОК: коли корупція зустрічається з тупістю
Всі наші тези про МОК, який дискваліфікував гідність з Олімпіади, правдиві. Але є ще одна.
Які вони безмежно тупі.
Бо якщо вони хотіли не привертати увагу до українського протесту, до шолому памʼяті. Бо якщо вони хотіли зробити приємно своїм російським спонсорам. То вони пролетіли. Бо зробили все, щоб ця історія не пройшла непоміченою. Самі зробили. Збільшивши увагу на кілька порядків. І тепер це на шпальтах всіх провідних змі. І тепер виступ інших українських спортсменів буде привертати в рази більшу увагу. Як власне і ті меседжи, з якими вони будуть виходити.
В результаті за російські гроші Україна в котре привернула увагу до злочинів росіян. І вже може ставити цю олімпіаду собі в досягнення. Без привʼязки до кількості медалей.
І цього б не було без особистого героїзму Гераскевича. Який поставив на кон свій виступ на Олімпіаді.
Але навіть його почуття гідності було б недостатньо, якби не тупість і жадібність бюрократів олімпійського комітету. Отакі у росіян завжди союзники. Бо росіяни купують їх за гроші. І мають лише тих, хто готовий продатися.
Але чомусь пана Фурсу дуже турбують дії МОК стосовно шолома Гераскевича, хоча йому професійно ближче було б коментувати економічні вигоди Путла Поганого від прокачки ЗЕвладою мацковитської нафти і від допомоги Мацковії виплатами українських пенсій "новим" путловських підданим на окупованих територіях.
Такий він дивний пан цей Фурса!
А то розпоясались тут, нелякані, "свінимі глазкамі за ограду хлєва смотрєть дєрзают".
"Тщатєльнєє нада" (с)
******* блогерство часто перетворюється на добровільну службу в «дисциплінарних гарнізонах» дискурсу. Автор займає місце - певну нішу, ідеологічну позицію чи інтелектуальну територію - і стає її беззмінним вартовим. Його робота зрозуміла: охороняти кордони, відтворювати одні й ті самі тези та ігнорувати критику, видаючи «не-бан» за найвищу форму демократії.
Але варто нагадати: адміністрування позиції - це ще не створення сенсу.
Жиль Дельоз, один із найпроникливіших мислителів XX століття, у своїй «Логіці сенсу» чітко розмежував ці стани. Для нього повідомлення складається з декількох шарів, і більшість блогерів застрягають на перших трьох:
Денотація: вони вказують на факти («світ такий»).
Маніфестація: вони транслюють своє «Я» («я так вважаю»).
Сигніфікація: вони дотримуються логіки своєї системи («це відповідає моїй теорії»).
Проте Дельоз стверджував: Сенс - це четвертий вимір, це Подія. Сенс не належить автору і не міститься в словах. Це те, що відбувається між текстом і читачем, між ідеєю та її спростуванням. Сенс - це жива стихія становлення. Він парадоксальний, він завжди на межі, він завжди вимагає ризику змінити свою форму.
У чому проблема «непорушних» авторів? Коли блогер відмовляється від корекції своїх переконань, коли він ігнорує живу критику в коментарях як шум, він убиває Подію. Він перетворює свій блог на «геологічний шар» застиглої думки. Він стає функцією в дискурсі, але перестає бути провідником сенсу.
Справжнє мистецтво мислення - це не здатність втримати стіни своєї фортеці під обстрілом коментарів. Це здатність перетворити «геологічний жах» непередбачуваного світу на захопливу реальність, яка постійно оновлюється.
Нагадування вартовим: Ваша робота як охоронців дискурсу корисна для структури, але цим ви цементуєте її в фортецю, перетворюєте на диктатуру. Проте сенс - це не те, що ви захищаєте; сенс - це те, що змушує вас і ваші ідеї змінюватися заново в кожній дискусії.
Та й до Цензору немає. Його тутешні редактори-адміни коліпастять з НВ.
Проте Ми хочемо, щоб комунікація в інтернеті змінювала світ, щоб вона була сенсом, а не проявом диктатури дискурсів, щоб вона була логосом, а не фоном.
Якщо Ви УП перетворили на фортецю, то це ж суперечить ідеї відкритого суспільства, це ж та сама диктатура, що і в Росії.
Фурса, подумай!
Як, наприклад, Микола Блогер.
Він хоча і активно послуговується ШІ, але потім свої пости пише самостійно.