В’єтнамизація фронту. І до війни в довгу - підготуватись!

Запорізький, Олександрівський, Покровсько-Мирноградський та Костянтиніський напрямки. Усі ці ділянки фронту я обʼїхала за тиждень свого відрядження, яке завершилось днями.

Тенденції до закінчення бойових дій немає. Рух на цих ділянках є. І Сил Оборони і ворога.

Повернення під контроль 8-ми населених пунктів на Олександрівському напрямку і дії під Запоріжжям, про які вже заявили у ДШВ та Главком - це тактична перевага Сил оборони, яка дає нам надію, і показує світу, що ми здатні впливати на поле бою.

Втім, глобально, зараз Україна на етапі, коли може поступитись росії стратегічно. Бо результат деяких битв вирішує логістика. Згадаймо, Курщину. І подивимось зараз в бік ділянок від Покровська до Краматорська.

Дрони ворога сягають до 20 кілометрів вглиб нашої території. Змушуючи приймати "правила гри" окупантів і шукати протидію. Замість того, аби навʼязати свої правила.

Ворожі пілоти стали суттєвою проблемою на ЛБЗ. І досі немає системного рішення, як з ними боронитись.

А з огляду на те, що російський "рубікон" цього року планує додати до своїх лав ще 50 тисяч екіпажів (такі дані Сил Оборони), для нас це може стати катастрофою.

Що ми маємо зараз?

Сили Оборони мусять спішуватись і йти десятки кілометрів вглиб до своєї ЛБЗ. Бо жоден транспорт їхати без ризику не може.

Сили Оборони спіхочують колишніх мінометників, які працювали на калібрі 82 мм, зенітників аби ті розстрілювали з автоматів дрони, які летять над ЛБЗ і над основними шляхами логістики. Створюючи для цього мобільні вогневі групи - найпримітивніше ППО, можна сказати.

Дороги покриваються сітками. Перетворюючись у тунелі. Вона допомагає. Але перший, нехай другий раз, після влучання.

Та ми боремось із наслідками, тобто з дронами, а не з причинами, які криються в тотальній кількості російських пілотів і їхніх засобах.

Це викликає суттєве хвилювання у Сил Оборони, як виживати і діяти в таких умовах. Тим паче на тлі чергової порції російських викидів про будівництво підземних шляхів до позицій, які окупанти розгорнули вже. Як вони швидко будуть ми неодноразово бачили на всіх ділянках фронту.

Що бачитимемо цього року?

Вʼєтнамізацію поля бою, до якої прагнуть обидві сторони. Це нагадує класичну в’єтнамську війну, де тунелі Cu Chi дозволяли виживати під тотальним домінуванням США в повітрі.

І це стане тенденцією цього року війни.

І це нам потрібно вже. Логістика важлива. І не лише для доставки провізії та БК. А що головне - витягати поранених з поля бою.

Солдат не хоче поповнити статистику зниклих безвісти, бо його лишили стікати кровʼю, через не можливість доїхати.

Солдат хоче справедливості. Зрозумілих відпусток, ротацій, переведень. І що за ним прийдуть на поле бою, коли стане потрібно. Або приїдуть, на хорошому бронетранспорті, якому одна -дві FPV не завада. І цей бронетранспорт купили для війська. І його мехвод не пішов у СЗЧ.

Саме ця впевненість воїна, може покращити й мобілізаційні показники.

Європа звісно могла би допомогти з фінансуванням нашої контрактної армії, як заявив Президент Зеленський, в інтервʼю ВВС.

Але не все вирішують гроші. Як не вирішили мільйонні виплати для контрактників 18-24. Хоч цей контракт і дав приток у військо, але це тисячі, а не десятки чи сотні тисяч новобранців, як очікували.

Дрони вирішують. Але не все.

В морози, які тривали увесь минулий тиждень на Донеччині БПЛА ворога, та й наші теж, не могли впевнено літати. "Крила" у вітер, який подекуди сягав 20 метрів в секунду, та й мавіки, які Сили Оборони досі використовують для спостереження, не могли підніматись у небо.

Натомість, працювала артилерія. Так сильно, що вкотре довела - у критичних моментах саме на неї покладаються Сили Оборони. Швидкість розгортання для пострілу у гармати в рази перевищує успішний зліт ударного дрону.

Тож навіть на найгарячіших ділянках, таких як околиці Запоріжжя, Сили Оборони розгортають міномети калібру 120мм.

Бо це основне знаряддя батальйону, для прикриття піхоти. І воно допомагає їм просуватись. І його теж треба ховати під землю. Як і САУ, і в першу чергу людей.

Тож вʼєтнамизація фронту, роботизація та автоматизація процесів на ньому, а також КОНТРпілотна боротьба, здається, стануть основним над чим треба думати Силам Оборони і новому міністру зокрема.

З огляду на його енергію і здатність до реформ у цифровізаціі армії у нас є надія. І кредит довіри від суспільства. Це відчувається, навіть під час зустрічей із журналістами, які Федоров проводить регулярно.

При заході на посаду вже стало зрозуміло, що МО стане міністерством математики. Цифра реформує поле бою. Але все ж на ньому лишаться люди. І дуже би хотілося аби реформи, до яких прагне нова команда МО не розбились через людський фактор Сил Оборони, які складаються з людей.