Чому ідея "Дія-месенджеру" - це утопія

Приблизно раз на рік хтось публічний “відкопує стюардесу” і вчергове пропонує “розробляти вітчизняні цифрові рішення”.
Десь із 2014 почали обговорювали “вітчизняні соцмережі” – через різкий сплеск активності рюзьких антиукраїнських інфо-кампаній.
Також багато говорили про “наш, український антивірус” та “національну операційну систему”.
Останніми роками намагаються оживити давно мертву тему “розробки національного месенджера”.

І так само, приблизно раз на рік, мені доводиться знов і знов пояснювати, здавалося б давно зрозумілу річ: “Це утопія”.
Так може говорити лише людина, яка навіть не стояла поряд з тими, хто курив біля серйозних розробників.

Якщо дуже коротко, то щоб зробити більш-менш якісний месенджер – потрібні роки і мільярди доларів.
Подивіться хоча б на давно існуючі месенджери: практично у всіх них постійно трапляються проблеми, різного ступеню критичності. А над ними працюють великі транснаціональні команди із солідними бюдежтами. Але завжди розробникам доводиться балансувати між безпекою та зручністю, функціоналом та “легкістю”, добавляти “фішки” та постійно гнатися з новими користувачами. І все це проекти а) міжнародні та б) суто комерційні. 

Пан же Юрчишин пропонує розробити “вітчизняний месенджер” на базі “Дії”. OMFG.
Тобто щоб чиновники безкінечно пиляли колосальні бюджети з абсолютно нульовою перспективною?

До того ж, “Дія” – геть не успішний проєкт.
Наявність цього додатку у смартфонах кількох мільйонів українців – результат виключно адміністративного примусу з боку державного апарату. Деякі індивідууми самостійно та радісно встановили собі ці цифрові кайданки, але ідіоти існують у кожному суспільстві.

І ще важливий момент: пане Ярославе, стосовно дивної тези “Дію” використовують як зразок по всьому світу” – це Вас надурили. Нахабно та досить тупо на&бали, я б навіть сказав.
Цей наратив вже не використовують навіть самі “жижиталізатори” – після того, як їхні ж найближчі друзяки з уряду Естонії два роки тому відмовилися робити свій додаток на основі “Дії”. 
Уявіть собі: відмовилися забрати “Дію” навіть безкоштовно. Бо колись цифрові маркетологи волого мріяли продавати “Дію” в усі країни Світу, і за великі гроші.

Я певен, що цей допис хтось обов’язково покаже пану Юрчишину, і тому хочу його  запевнити: пане Ярославе, “Дію” наразі не наслідує жодна – підкреслюю – жодна країна Світу.
Принаймні мені не відомо про хоча б один такий випадок.
Чому так сталося – я вже сто раз розказував, кому цікаво: погортайте мою стрічку за останні років 5-6.
Але натякну – перш за все: через величезні проблеми з захистом персональних даних та GDPR.

Думаю, на нардепа-гуманітарія погано впливає близьке спілкування з колишнім міністром цифровізації - який має практичний досвід цифрового шахрайства.
Як на мене, знання про суто інженерні/технічні аспекти мають бути власними, а дані - верифікованими.
Коли публічно транслюєш те, що тобі сказав на вушко “один хароший парєнь” – є ризик сісти у калюжу. 

Але одночасно нардеп Юрчишин також є наполегливим противником Телеграму в Україні – і тут ми з ним однодумці.
Публічно закрити свій ТГ-канал – по-перше, це красиво. Я таке вітаю.
Власне, я ще два роки тому намагався опублікувати петицію з вимогою заборонити держструктурам мати власні ТГ-канали – але ОПа не дозволила таку петицію навіть опублікувати.

Але я негативно ставлюся до випадків, коли люди роблять гучні заяви, не маючи достатнього розуміння про предмет обговорення - і відповідної експертизи.
Колись про “Дію” будуть знімати фільми та писати книги – але як про найбільшу технологічну аферу та грандіозний обман на рівні найвищого керівництва країни.
Як про локальну перемогу інфантилізму, “магічного мислення” та дешевого популізму.
Про майже успішну спробу побудувати “цифровий концтабір” просто посеред цивілізованої Європи. І звісно, про колосальні гроші, вкрадені на всьому цьому.
Чи згадають у тих фільмах та книгах про мене, який чи не єдиний роками намагався докричатися до здорового глузду, але здебільшого залишався непочутим суспільством та переслідуваним владою – хтозна.

Але вже зараз, на сьомий рік “примусової дієвізації”, українське суспільство поступово починає тверезіти. Об’єктивним показником цього є, наприклад, тотальне несприйняття навіть теоретичної можливості “голосувати через “Дію”.

Але пан Юрчишин чомусь досі перебуває у полоні давно застарілих побрехеньок.
Начебто розумна ж людина - усвідомлює небезпеки Телеграму.
От якби існував якийсь антибіотик, який лікує “від Федорова” – останнього з “5-6 менеджерів Зеленського”. Надзвичайно політично-живучого.