Пастка "нових облич" в політиці

Політична технологія залучення спортсменів для промоції, пропаганди і збільшення прихильності до політичних партій є поширеною тенденцією для всього світу. Теж саме стосується популярних співаків, шоуменів, відомих письменників, композиторів та митців. Часто політичні партії намагаються втягнути ці нові обличчя без політично скошеної гримаси до політики.

І, на мою думку, це досить сумно, адже успішних прикладів адаптації до політики не так уже й багато, порівняно із неуспішними.

Найчастіше такі політики живуть лише один політичний цикл у 4-5 років, але здуваються, на жаль, ще раніше. І причина частково в них самих і у сфері, в яку їх взяли за ім'я, реноме, імідж.

У нашій країні довіра до людей мистецтва досить велика, але не всі тягнуть на моральних авторитетів, лише на лідерів симпатій. Безліч митців, що дійсно є прикладами для наслідування, національними авторитетами навідріз відмовляються від політичної кар'єри. Це їхній вибір, як і вибір тих, кому наобіцяли багато плюшок, але забули розповісти, що з великою ймовірністю ти із народного улюбленця перетворишся на предмет критики. А це важко пережити для багатьох митців, які звикли купатися у всенародній любові.

Усик не даремно викликає велику симпатію народу, як і Гераскевич. Їхні здобутки та вчинки імпонують більшості українців, але вони самі мало розуміються на політиці, тому покладаються на політичних консультантів влади, які не розповідають мінусів такої діяльності, адже планують використовувати спортсменів аж до отримання часто цинічного політичного результату.

Мені б, як політику, громадському діячеві та військовослужбовцю хотілося б бачити в державних інституціях більше компетентних, безмоційних, але емпатичних, фахових та професійних людей, а тому хайп на використанні спортсменів призводить до повторення обрання нових облич, якими можна легко маніпулювати.