Шолом замість медалей: Як "Квартал" цементує статус жертви в обмін на державний бюджет

Зимова Олімпіада-2026 в Італії офіційно стала для України "точкою зеро". Але не в сенсі нового початку, а в сенсі абсолютного результату. Нуль медалей. Нуль системних реформ у спорті. І повний нуль відповідальності тих, хто цей банкет оплачував.

Проте в українській політичній реальності, де принцип "здаватися, а не бути" став наріжним каменем державного управління, навіть повний провал можна перетворити на тріумф. Головне – знайти правильний аксесуар. Цього разу ним став шолом скелетоніста Владислава Гераскевича.

Давайте відкинемо емоційну завісу і поглянемо на цифри. Як повідомив депутат Жан Беленюк, на підготовку олімпійців було витрачено близько 280 мільйонів гривень платників податків. Проте олімпійський цикл – 4 роки, і загальна сума, яка публічно не озвучується, має становити близько 600 млн грн. А щоб зрозуміти принциповий порядок цифр, нагадаю, що у держбюджеті-2026 на сферу молоді та спорту передбачено 6,8 млрд грн. Поки функціонери Національного олімпійського комітету (НОК) на чолі з Вадимом Гутцайтом і міністерства спорту на чолі з Матвієм Бідним освоювали ці кошти, українські вболівальники чекали на результат. Результату не сталося. Стався "перформанс".

Владислав Гераскевич, який мав шанси на нагороду, обрав шлях дискваліфікації. Боротьба із російським впливом у МОК і світовому спорті загалом, протест проти присутності росіян – річ правильна і необхідна. Але форма, в якій це було зроблено, викликає питання: чому, заздалегідь знаючи про заборону МОК і маючи альтернативні варіанти протесту (які дозволили б залишитися у грі), спортсмен обрав саме той шлях, що гарантував виліт?

Відповідь з’явилася миттєво. Замість п’єдесталу в Італії – трибуна Верховної Ради в Києві. Замість олімпійського металу – орден Свободи з рук Зеленського. І заклик до "єднання українців".

Це технологія "героїчної поразки" і класична підміна понять. Влада, яка не здатна забезпечити професійний результат, миттєво підхопила тему "шолома", щоб прикрити нею порожні кишені спортивних федерацій і недолугість чиновників. НОК отримав ідеальну індульгенцію: "Ми не програли, ми просто занадто патріотичні для цього несправедливого світу".

Найгірше в цій ситуації – це масштабна стигматизація українців як нації-жертви, яку активно просуває влада. Нам, вибачте, впарюють культ слабкості і пропонують пишатися не силою, не перемогою, не здатністю бути кращими за інших у чесній боротьбі, а своєю безпомічністю перед обставинами.

Жертва – це завжди слабкість. Це позиція того, хто просить, а не того, хто диктує умови. І саме цей образ "нещасної, але гордої України" влада експортує назовні та насаджує всередині. Цементування ролі жертви відбувається скрізь: від спортивних майданчиків до міжнародних самітів.

Але зачекайте. Якщо ми такі слабкі й безпомічні, то хто тоді вже п’ятий рік стримує нову татаро-монгольську навалу зі Сходу? Хто є тим щитом, що закриває собою ситу і розслаблену Європу?

Справжні українці – надпотужні. І це доводять не ритуальні танці довкола дискваліфікацій, а реальні перемоги. Коли Олександр Усик стає абсолютним чемпіоном, він не плаче про несправедливість – він нокаутує суперника. Коли Еліна Світоліна, Ярослав Амосов чи Данило Явгусишин виходять на свої арени і отримують славетні перемоги, вони демонструють силу волі, яка змушує світ рахуватися з нами. Медалі, які мали б здобути наші олімпійці, були б найкращим доказом нашої життєздатності. Натомість нам підсовують "героїчне самогубство" в межах спортивних правил.

У нашій культурно-історичній "ДНК", ще з часів Київської Русі, закладено зовсім інший принцип. Коли князь не справлявся з обороною земель або провалював спільну справу, народ збирався на Віче і вказував йому на двері. "Шлях тобі чистий", – казали тоді.

Те саме було на Запорозькій Січі. Не впорався гетьман, допустив корупцію чи стратегічну помилку – поклади булаву. Так саме було і на двох Майданах. Це і є справжня демократія, а не декоративна "монобільшість".

Сьогодні ми бачимо зворотне. Функціонери НОК, які масштабно "обдєлались" і, підозрюю, тотально розікрали виділені на підготовку мільйони, мають піти у відставку негайно. Без квітів і подяк. І промов, як вони "пишаються нашою командою".

Ба більше: має бути відкрите кримінальне провадження, проведений аудит (а дотичним до професійного спорту відомо, що до 20% від виділених державою коштів йде на відкати через готелі, проживання, ліки та медичне забезпечення і безбожно "дерибаниться") і застосований механізм регресу: якщо профільні міністри та керівники департаментів не забезпечили жодної медалі, вони мають повернути кошти як за неефективне використання. Адже, як казав Лобановський – результат на табло. І він нульовий.

Але вони сидять у кріслах, прикриваючись шоломом Гераскевича як щитом.

І цей принцип стосується не лише спорту. Це принцип всієї нинішньої "крадівничої" вертикалі, очолюваної колишнім лідером "Кварталу". Якщо ти проспав початок великої війни, якщо у твоєму найближчому оточенні роками працювали російські агенти (чиї прізвища знає вся країна), якщо ти нацьковував ручні спецслужби на Головнокомандувача ЗСУ і розвів корупцію, масштаби якої шокують навіть самих лояльних наших західних партнерів – ти маєш піти. А не відвантажувати українцям відверто знущальні заяви про готовність "балотуватися на другий термін, якщо на момент виборів війна з росією ще триватиме".

Згадується легендарна фраза персонажа Деніела Дей Льюїси з фільму "Банди Нью-Йорка":

"Та що ти, чорт забирай, таке несеш!?".

Другого твого терміну країна не винесе. Єдиний термін, про який доречно говорити – це про термін ув’язнення, коли буде знятий президентський імунітет.

А зараз – не треба "ритуальних танців" про те, які ми нещасні. Не треба робити нас слухняними жертвами. Українці гідні бути переможцями. І будуть ними. Але для цього нам потрібна влада, яка вміє "бути", а не тільки "здаватися" на екранах смартфонів.

Коли піар замінює державну політику, а ордени дають за медійний шум замість реальних досягнень – держава гниє зсередини. Догниває у нашому випадку. Шолом Гераскевича – це не символ спротиву. Це символ того, як легко відволікти народ від "двушечки на москву", порожньої скарбниці та професійної імпотенції влади.

Нам не потрібні "героїчні дискваліфікації" і піарні "контрнаступи". Нам потрібна сильна армія, потужна економіка і спорт, яким ми будемо пишатися завдяки золотим медалям, а не патріотичним постам у Facebook і відосікам від головного Пеннівайза країни. І впевнений, що час відповідальності тих, хто перетворив країну на знімальний майданчик власного серіалу про "нещасних нас" і "потужних їх" –неодмінно настане.