ЗЕМЛЯ В МІСТАХ ПОВИННА ПРАЦЮВАТИ НА МІСТЯН, А НЕ КИШЕНЮ ЧИНОВНИКА

Коли в новинах з'являється чергова історія про земельну схему в міській раді, більшість людей сприймає це як щось, що їх не стосується: мовляв, це розборки між політиками, чиновниками та забудовниками. Здається, що це історія про великі гроші та вплив, яка не має прямого стосунку до життя звичайного мешканця.

Насправді ж кожен незаконно переданий гектар землі – це прямий удар по бюджету громади, а значить – по якості життя кожного з нас.

Логіка проста: міська земля – це ключовий економічний актив громади. Вона має працювати на місто: передаватися в оренду через прозорі аукціони, залучати інвестиції та наповнювати бюджет. Але коли земля віддається "своїм" за заниженими цінами (а подекуди взагалі безкоштовно), місто недоотримує величезні кошти. І саме цих грошей потім не вистачає на реальні потреби людей.

Фактично земельна корупція перетворюється на прихований податок для всієї громади. Бо кожна незаконна схема – це мінус у бюджеті, який потім доводиться компенсувати або скороченням витрат, або відкладеним розвитком.

Особливо показовою у цьому контексті є ситуація у великих містах, де земля має високу ринкову вартість. Одеса, наприклад, роками згадується серед міст, де земельні питання регулярно стають предметом кримінальних проваджень, журналістських розслідувань та суспільних скандалів. І мова йде не про окремі ділянки, а про цілі системи схем – із підставними компаніями, маніпуляціями з кадастровими даними та заплутаними ланцюжками перепродажів. Для одеського бізнесу та чиновників – це надприбутки, а для одеситів – розбиті тротуари, аварійні будинки та місто, яке втрачає колишню красу.

Не краща ситуація і в столиці - в Києві, де земельні оборудки та корупційні скандали стали майже буденністю. Ділянки в паркових зонах, в історичному центрі роками виводилися з комунальної власності через суди, підроблені документи або "забуті" генплани. Мільярди гривень, які могли б піти на будівництво метро, шкіл чи ремонт тепломереж, осідали в кишенях посередників та посадовців. І поки столиця втрачала свої землі, кияни втрачали можливість жити в комфортному та безпечному місті.

Чому це має хвилювати кожного? Тому що міський бюджет – це передусім люди. Це фінансування шкіл, дитячих садків і лікарень. Це соціальні програми для пенсіонерів, людей з інвалідністю, багатодітних родин. Саме найменш захищені верстви першими відчувають наслідки "земельних схем": коли місто недоотримує доходи, скорочуються муніципальні виплати, відкладаються ремонти, бракує коштів на обладнання для лікарень.

У підсумку корупція на місцевому рівні стає прямим гальмом розвитку. Замість нових парків, розв'язок, сучасних лікарень і комфортних громадських просторів, громада отримує хаотичну забудову, перевантажені мережі та постійні виправдання чиновників про те, чому в бюджеті знову "немає грошей".

Але вихід є. І він полягає не в тотальній приватизації, а в зміні самої філософії управління міською землею. Муніципальна земля має стати активом, який генерує загальне благо для містян, а не джерелом збагачення для обраних. Для цього потрібно запровадити мораторій на приватизацію та перепродаж землі комунальної власності, вивівши її з товарного обігу. Це не означає, що земля перестане працювати на економіку – навпаки, вона має запрацювати на громаду через ринок землекористування, а не землеволодіння.

Йдеться про те, щоб передавати землю в довгострокову оренду на прозорих конкурсних умовах, де плата за користування буде ринковою, а цільове призначення – чітко визначеним і контрольованим. Такий підхід дозволить місту отримувати стабільний дохід, залучати відповідальних інвесторів, але при цьому збереже землю як стратегічний ресурс громади, який не можна скупити, перепродати або вивести з-під контролю містян.

Міська земля за своєю суттю належить громаді. Чиновники не є її власниками – вони лише тимчасові управлінці, яким довірено розпоряджатися цим активом в інтересах людей. І наше спільне завдання – зробити так, щоб кожен клаптик землі працював не на кишеню окремих ділків, а на розвиток міста і добробут кожного його жителя. Бо земельна корупція – це не просто зловживання владою. Це пряме пограбування міста і його мешканців. І зупинити це пограбування можна лише тоді, коли земля перестане бути товаром і стане спільним благом.