Криза легітимності нового Хаменеї

Інавгураційний текст Моджтаби Хаменеї, зачитаний диктором іранського телебачення, був витриманий в дусі "войовничого месіанства". Новий Рахбар назвав удари США та Ізраїлю "агонією капіталістичного світу" і запевнив, що ядерна програма не зупинена, а лише "очищена вогнем".
Його картонне зображення в оточенні вищого командування Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), дає зрозуміти, що він не просто духовний лідер, а "верховний головнокомандувач воюючої нації". У виступі не прозвучало жодного слова про переговори. Навпаки, було задекларовано перехід до тактики "асиметричної відповіді в будь-якій точці світу".
Що тут важливо? Жоден із ключових кланів-засновників Республіки (ні Ларіджані, ні Рафсанджані) не з'явився на урочистостях (принаймні вони ніде не фіксуються). Клан Рафсанджані символізує "базар" (великий капітал) та економіку, а клан Ларіджані — державну бюрократію та дипломатію. Їхня спільна відсутність може означати, що Моджтаба втратив контроль над грошима та апаратом управління, залишившись лише з "багнетами".
Справедливості заради, свою відсутність вони пояснюють "міркуваннями безпеки", але згідно із шиїтською політичною традицією присутність на інавгурації та подальших урочистостях є актом визнання легітимності нового лідера. Проігнорувавши банкет, можна припустити, Ларіджані фактично відмовився присягати на вірність Моджтабі як новому "Рахбару".
Також фіксується розкол у родині покійного президента Рафсанджані. Попри те, що його син Мохсен надіслав офіційне привітання, доньки Рафсанджані, зокрема Фаезе Хашемі, публічно відмовилися під ним підписуватися. Це особливо показово, оскільки раніше Фаезе Хашемі допускала, що Моджтаба міг би бути дієвим лідером. Її нинішня відмова свідчить про те, що навіть прагматичне крило еліти бачить у Моджтабі не самостійну фігуру, а інструмент у руках радикального КВІР.
Для іранської політичної культури, де "головний у родині" (брат) визначає спільну позицію, такий публічний опір жінок клану є безпрецедентним. Це сигнал для протестного руху: еліта не просто підозрює одне одного - вона відкрито ворогує.
Судячи з усього, "стара гвардія" не готова визнати Моджтабу одностайно. Спадкова передача влади в Ірані викликає спротив усередині найвпливовіших сімей Революції. Якщо сестри Рафсанджані йдуть проти волі брата, це означає, що консенсусу щодо майбутнього Ірану немає навіть серед тих, хто цю систему створював.
Якщо ні - то це видавання бажаного за дійсне.
Бо режим ніяких ознак падіння не демонструє, навпаки, безкарно бомбить всі сусідні цивілізовані мусульманські країни.
В Ірані все, що йде в ефір, підцензурно, як і на росії. Якщо ви щось бачите, то значить, вам належить бачити саме це.
Тільки ящо криза не призвде до падінян режиму, то писати про це сенсу немає.
Подолають, стануть ще сильнішими, зроблять бімбу.