Хто стоїть за роботою іноземних журналістів в Україні?
На дворі - березень.
Особисто для мене він асоціюється з тим, що у 2022 році саме в цей місяць я, не очікуючи, став на дорогу фіксера.
Хто такий фіксер? Як я у квітні 2022 напишу в колонці для Інтерфакс-Україна, "fixer – це людина, яка щось "налагоджує". Як правило, її послугами користуються ті, хто не володіють необхідними контактами для сторітелінгу та/або не знають мови країни відрядження".
А почалось все з того, що мій земляк Андрій Яніцький опублікував пост, що журналісти з каналу France24 шукаю англомовного водія, який би міг їх перевезти зі Львова до Києва. То було 12 березня. Я погодився, і вже 15 березня ми працювали в абсолютно пустій столиці. Наприклад, знімали Митрополита Епіфанія.
Київ станом на 16 березня 2022 року. Пуста столиця
Оскільки я вправно кермував своїм авто (це був 8-місний фургон Ford Tourneo Connect), нормально шпрехав англійською й мав, як колишній журналіст-міжнародник, певні знайомства і контакти, французи оцінили переваги ситуації та неофіційно взяли мене працювати фіксером.
Оборона Києва від російських військ натоді була темою №1. Мені пощастило домовитись про висвітлення роботи наших військ у напрямку Броварів. Затим ми знімали військових-добровольців з ОУН та евакуацію з Ірпеня.
Робота в київській області
Після тижня-двох у столиці ми раптом поїхали до Харкова, де планували бути так само пару тижнів. Але відрядження розтягнулось на 5 тижнів: це були виснажливі дні пошуку пального, нормальної їжі (щось окрім кави та хотдогів з заправки), ранкових включень та пошуку сюжетів. Юлия Клименюк, наше знайомство сягає ще тих часів)
Я швидко збагнув крихкість свого стану. Французькі журналісти, повернувшись додому, отримають славу і визнання, а я - нічого. Не будучи працевлаштованим офіційно, я не мав ані страховки майна чи життя, ані визнання. Тільки титр в кінці, якщо захочу. Натомість я щосекунди ризикував життям та єдиною машиною. Тому у Харкові я попросив подвійну плату за день, і вони на це погодились.
У місті було реально небезпечно. Ми ганялись за "швидкими", які приїздили за пораненими внаслідок обстрілів "Градів" людьми. Їздили додому до Фельдмана, який евакуював зоопарк до себе. Брали коментарі у Синєгубова. Часи були відчайдушними, але згадуєш їх з підвищеним ритмом серцебиття.
Перекус з супермаркета просто на лаві.
Київсько-харківська команда поїхала, а навесні-влітку до України приїздили ще дві команди, які висвітлювали наслідки підриву дамби у Демидові та, загалом, вже фокусувались на "лайтових" темах - День незалежності і т.д.
Востаннє я співпрацював з France24 у вересні: ми на новенькому орендованому Skoda Kodiaq поїхали до Запоріжжя, щоби висвітлювати ситуацію із ЗАЕС та МАГАТЕ. Прекрасний час драйву, високих швидкостей та вечірньої ситості.
Беремо коментар в тогочасного мера Ірпеня Маркушина
Після цієї ротації мені потрібно було вирішувати, залишатись у фіксерському середовищі "назавжди" чи повертатись до своєї PR-професії. Я обрав друге. І не програв.
Що хочу сказати наприкінці?
1) Дякую кожному фіксеру, який ризикує життям, щоби допомагати іноземним журналістам правильно висвітлювати Україну та війну;
2) Дякую кожному іноземному журналісту, який погоджується їхати в Україну;
3) Фіксерство - це виснажлива, небезпечна та нестабільна робота, яка вимагає поєднання кількох блоків навичок - лінгвістичних, комунікаційних, журналістських, інтелектуальних.
В Україні за останні 2-3 роки сформувався кластер професійних фіксерів, і це цілком нормально. Хтось бачить себе у цій професії "на постійно", хтось, як я, був тимчасовим, але дуже щасливим пасажиром. Головне - щоби всі повернулись додому живими та неушкодженими.
