Демографічний суїцид: хто саботує реформу старшої профільної школи

В українському політикумі десятиліттями панує зручна, але небезпечна ілюзія: за усе, що пов’язане зі школою, відповідає Міносвіти. При цьому освіта давно вийшла за межі галузевої політики й охоплює сфери демографії, економіки, інфраструктури й безпеки. Ці питання потребують скоординованих рішень усієї системи влади – від уряду до громад. Втім, належної управлінської синергії часто не вдається досягти. А в просуванні реформи старшої профільної школи, однієї з найважливіших в галузі освіти, взагалі все відбувається навпаки.

Як освітня реформа стала "токсичною"

Чимало політиків, деякі очільники великих міст та окремі лобістські організації давно шукають привід, аби зірвати реформу старшої профільної школи. Прикметно, що проблема для більшості з них полягає не в самій реформі, а у традиції вітчизняного політикуму паразитувати на "позитивних" кейсах і уникати "негативних". Реформа старшої школи – це, безумовно, про друге. Зміни в організації, укрупнення закладів і потреба нової логістики вимагають складної комунікації з батьками й освітянами, а отже є загрозою для рейтингів. Натомість стратегічно важливий освітянський електорат задовольнила би навіть абсурдна ситуація, коли дітей у школах виявилося стільки ж, як і вчителів.

З огляду на це значна частина політиків визначила реформу як "токсичну", і в кращому випадку відсторонилася від неї. А деякі – навчилися заробляти на її дискредитації, експлуатуючи наративи про "загрозу закриття шкіл". Реформу штучно зробили "токсичною", оскільки страх продається виборцям краще за стратегію перетворень.

Асоціація міст України як "античний баран"

Інструментом системного політичного опору та логістичним центром саботажу реформи стала Асоціація міст України (АМУ). Опоненти реформи використовують цю самоврядну організацію як місце збору локальних страхів і їх трансформації на знаряддя політичного штурму. АМУ долучена до системної уніфікації рішень місцевих рад, синхронізації політичних сигналів освітянам та розгін тематичних петицій, спрямованих проти змін.

Асоціацію найбільше стимулюють очільники великих міст, насамперед Києва та Івано-Франківська. Їхні еліти можна вважати бенефіціарами спротиву, оскільки створення мережі відокремлених ліцеїв загрожує їхній моделі "єдиної дохідної школи". Але свій локальний інтерес в АМУ маскують під "позицію всієї країни".

Дії Асоціації міст України щодо реформи нагадують облогу античних міст, мури яких пробивали колодами з наконечником у формі баранячої голови (давньогрецькою – "кріос", українською – "баран"). У наш час диригенти спротиву гойдають цього "політичного барана", намагаючись проломити ним стіну реформи. Це лобістське знаряддя навряд чи може зупинити реформу, але має масу й інерцію, здатні завдавати відчутних ушкоджень.

Контракт довжиною у вісім років: реформа, яку не спинити

Одним з аргументів опонентів є недоречність змін в умовах воєнного стану. Втім, вони приховують, що реформа почалася задовго до війни і загалом набагато раніше моменту, коли про неї дізналися більшість її нинішніх критиків. Реформа старшої профільної школи є частиною логіки Нової української школи, яка стартувала 2018-го, коли сьогоднішні восьмикласники пішли в перший клас. Уряд, профільний парламентський комітет та МОН за підтримки міжнародних партнерів упродовж восьми років вибудовують бачення, програми й інфраструктуру під цю стратегічну трансформацію.

Реформа має чітку точку старту – 2027 рік. Тож це не "ідея" і не "експеримент", а рішення, яке вже відбулося і яке напряму впливає на життя мільйонів українських дітей. Системний опір створює реальну загрозу перебігу реформи: поки одні інституції системно впроваджують зміни, інші – воліють дистанціюватися або протидіяти. Це створює ризик фрагментації державної політики у той час, коли вона потребує консолідації.

Чому 10% громад голосніші за 90%

Найбільшою маніпуляцією, яку поширюють опоненти через АМУ, є теза про те, що всі громади начебто проти реформи. Це неправда. Насправді переважна більшість громад активно включені в процес. До 45% громад затвердили освітні мережі, і приблизно стільки перебувають у процесі формування. Реформа реально відбувається і не зупинилася навіть у прифронтових регіонах. Громади працюють на перспективу усюди, де є управлінська воля. Але через штучну токсичність реформи голоси 90% залучених громад тихіші за ґвалт 10% заряджених опонентів.

Демографічне цунамі: математика проти ілюзій

Найважче опонентам реформи прийняти усвідомлення того, що побудова нової освітньої мережі в громадах – це не про будівлі і не про ностальгію за минулим. Це – жорсткий маркер реальної кількості дітей на території. Наявні цифри безжальні. Сьогодні у 7-х класах українських шкіл навчається 420 тисяч дітей. А до перших класів цьогоріч прийшло 252 тисячі.

За таких умов шкільна мережа за кілька років спорожніє майже наполовину. Система входить у фазу різкого скорочення, оскільки на кожні 100 нинішніх випускників набиратиме 60 десятикласників. Втрата 40% учнів автоматично списує 40% старої шкільної мережі. І це не "злодійства" реформи, а елементарна математика. Консервація приреченої системи – не компроміс. Це свідоме погіршення шансів дітей, батьки яких ще мають мотивацію лишити їх в Україні.

Битва за капітал: освіта чи стіни?

Суть реформи проста: дати старшокласнику вибір. Після 9 класу він має або йти в академічний ліцей, або обирати професійну траєкторію у коледжі. У самому ліцеї – профільність, менше випадкових предметів та орієнтація на конкретні сфери діяльності. Це реальна можливість для дитини отримати глибину у профільних дисциплінах та суттєво зменшити навантаження. Зрештою, якісна профільна школа – це єдина можливість для батьків скасувати так званий "податок на репетиторство", який став вимушеною платою за неефективність застарілої системи.

Держава зобов’язана надати максимальні ресурси потужним ліцеям і забезпечити дітям конкурентність. Інакше це покоління стане останнім, що вчилося в Україні. Саме тому реформа передбачає концентрацію учнів у сильних академічних ліцеях. Альтернатива, яку "дарують" технологи спротиву – порожні школи вже за кілька років. І це вже – не про освіту, а про втрату людського капіталу.

Як уникнути демографічної капітуляції

Реформу неможливо зупинити. Вона вшита в архітектуру НУШ та міжнародні зобов’язання України. Вона відбудеться за будь-яких умов. Питання лише в тому, як: через порозуміння і керовану трансформацію, чи через хаос і саботаж.

Дискусія навколо старшої школи – не дискусія про освіту. Це – тест на здатність держави до комунікації складних управлінських рішень. Найбільший ворог реформи – не її складність, а політична звичка заробляти на страхах. Саме "управлінська обережність" і спроби монетизувати страх ведуть країну до демографічного суїциду і знищення ключового інструменту, здатного стримати демографічну капітуляцію.

Вибір надзвичайно чіткий: або приймаємо стратегічні рішення заради майбутнього, або втрачаємо все. І тоді ті, хто сьогодні торгують страхами, завтра будуть пояснювати, чому в країні немає ані дітей, ані майбутнього.