Доктор Лектор

"Як військові лікарі з Польщі з команди Даміана Дуди рятують життя українських військових на лінії фронту".

Чи передбачав Даміан Дуда, 25-річний поляк консервативних поглядів, коли в 2014 році вперше їхав до Маріуполя з короткою гуманітарною місією, що згодом їздитиме до України чи не щомісяця? Чи планував проводити місяці під землею у військовому шпиталі?

Навряд чи. Бо навіть у плацкартний вагон потягу, зустріч в якому так круто змінила його життя, Даміан Дуда потрапив за збігом обставин.

"Можна і так сказати - першого разу я опинився в Україні і випадково, і не випадково, - уточнює Даміан Дуда, високий жилястий чоловік, удягнений в стилі хакі, який на українському фронті має позивний Лектор. – Ми мали тактичне навчання з медицини на "полі бою", і хтось зі студентів запропонував поїхати до Маріуполя, де мешкало тоді досить багато поляків, щоб дізнатися їхні гуманітарні потреби. Їхали в плацкартному вагоні, і, так сталося, разом із бійцями батальйону "Азов", які мали багато самогону, м’яса і бажання поспілкуватися. В результаті до Маріуполя я тоді не потрапив, натомість потрапив до розташування "азовців"…"

До "азовців" Дуда їхав із бажанням зрозуміти, що керує людьми, які добровільно взяли до рук зброю, щоб захищати свою країну. Варто зазначити, що в ті роки Даміан Дуда мав не просто консервативні погляди і був тісно пов'язаний із правими патріотичними польськими колами, а, під впливом російської, в тому числі, пропаганди, яка завжди давала багато антиукраїнських меседжів в польський інформаційний простір, вважав українських націоналістів ворогами Польщі. Від його зустрічі з бійцями "Азову" природно було б очікувати жорсткого зіткнення двох полюсних ідеологій, конфлікту, а не порозуміння. Натомість випадкове знайомство зі, здавалося б, ідейними антагоністами переростає у співпрацю. За два місяці Даміан повертається до України і проводить навчання з парамедицини для бійців "Правого сектору" і батальйону "Кривбас" у Кривому розі. Потім їде в Піски під Донецьк, що вже зовсім на лінії фронту, де знайомиться з діяльністю "Госпітальєрів" і медиків ДУК, і наочно спостерігає, як працюють бойові медики в польових умовах.

"Щоб зрозуміти український націоналізм, потрібно поїхати до України і поговорити людьми, - говорить Дуда. - Бо для багатьох поляків український націоналізм дорівнюється поняттю "анти-Польща". Але український націоналізм є антиросійським. Та люди звикли спрощувати проблему до чорно-білих кольорів. Перш за все, я побачив тоді в Україні добровольців, які боронять свою землю, вільних людей, які хочуть жити у вільній країні. Одразу розбилися на друзки пропагандистські меседжі, що київський уряд утискає російськомовних людей… Коли дотикаєшся до цього руху, бачиш, що відбувається насправді, і маєш волю, щоб шукати істину, зміна поглядів стає нормальним процесом інтелектуального розвитку".

Починаючи з 2014 року, Дуда їздить до України регулярно: працює кілька місяців на своїй постійній роботі в Польщі – бере відпустку і на пару тижнів їде проводити тренінги з військової медицини, щороку бере участь в міжнародній конференції "Інтремаріум", яку організовує "Азов". Така активність не залишається непоміченою росіянами. В тих самих медіа з польськими назвами, з яких він колись черпав дезінформацію про Україну, з’являється публікація, що насправді Даміан Дуда ніякий не медик, а військовий найманець, "азовець-нацист". Звісно, що такі речі не могли не вплинути на його рідних та коло спілкування.

"Батьки спочатку відчували страх, боялися за моє життя, що зі мною станеться в Україні щось погане. Бо вони, як і багато хто з поляків, думали, що як тільки ти перетинаєш кордон, одразу потрапляєш в окоп. Багато знайомих із патріотичних кіл обмежило зі мною спілкування, з багатьма я сам припинив контакти. Коли в медіа сепаратистів з’явилася стаття, що Дуда - не медик, а найманець, то університет, де тоді працював, забажав офіційних роз’яснень. Написав, що не маю наміру відповідати на звинувачення терористів, і за свою безпеку потурбуюся сам. Кілька разів, коли служив у територіальній обороні в Польщі або був речником Урядового центру безпеки, відчував певний брак довіри через те, що допомагаю Україні. Я добре знаю, що є і негативні речі, які відбувалися чи відбуваються в Україні, та я точно знаю й інше: це Росія, де зла сконцентровано на порядок більше, напала на Україну, і світла на боці України в рази більше, і я точно знаю, на якому боці я хочу боротися".

Набутий в Україні досвід Даміан Дуда інтерполює в своїх поїздках до Сирії (2016) та Іраку (2017), де допомагає навчати курдських військових медиків та медикинь.

Та широкомасштабне російське вторгнення змінює життя кардинально. Звісно, можна було б продовжувати періодично навчати українських парамедиків, але Даміан Дуда добре розуміє, що цього замало. На початок вторгнення він перебував у Польщі, але реагує миттєво і дієво: організовує колег парамедиків, контактує зі знайомими хлопцями-націоналістами, що подалися до 206 батальйону Тероборони Києва, дізнається про нагальні потреби, і сам уже за кілька днів приїжджає до Києва. Наступні 8 місяців польські парамедики воюють із 206 батальйоном ТРО під Миколаєвом. Працюють вахтовим методом – місяць в Україні на війні, місяць - в Польщі на своїй роботі.

"Наш підрозділ - невеликий, на фронті одночасно працюють від 3 до 12 парамедиків, це максимум, - говорить Дуда. - Можна сказати, що це не дуже багато людей, але ми працюємо на війні безкоштовно у свій вільний час, часто замість відпустки: хтось їде на море, а ми - на війну. Більшість наших медиків повертаються до Польщі, заробляють гроші і потім знову їдуть на фронт. Ротація відбувається в залежності від потреби, та ми завжди маємо хоча б один екіпаж: водій, медик і помічник. Наші задачі залежать від нагальних потреб і підготовки: від першої допомоги і реанімації до допомоги в евакуації солдата до шпиталю. Якщо є потреба, виїжджаємо на "нуль" до поранених, але це трапляється не часто, бо дрони полюють скрізь і кіл-зона дуже велика… Багато залежить від того, на якій ділянці фронту ми працюємо. З Соледару вивозили поранених своїм ходом, в Бахмуті стягували до підвалів і там готували до евакуації, в Запоріжжі працювали вже на М-113, але брали з собою медичні рюкзаки і разом із бійцями йшли на штурм. А коли евакуювали бійця ССО, то ніс його на руках 12 км, а росіяни стріляли всім, що мали. Згадую про це зараз, і розумію: добре, що тоді не літали фпв-дрони, а були тільки артилерія та міномети… Було багато важких моментів, коли ми думали, що вже не повернемося додому, але найважча була евакуація загиблого. Ми мусили повернутися до "сірої" зони, де було дуже небезпечно, і я, поки йшли, багато разів собі задавав питанням, для чого ризикую життям… Бо йшли ми на завдання разом і мусили повернутися разом. Командир тієї штурмової ССО Анатолій Тегза (позивний Варвар) загинув, коли надавав допомогу пораненому. Він нагороджений званням "Герой України"…"

На щастя, в підрозділі польських військових медиків за чотири роки широкомасштабної війни втрат немає. Важке поранення отримав один із медиків у 2025 році в Серебрянському лісі, нозі загрожувала ампутація, але зусиллями колег із фундації та лікарів наразі чоловік одужує і ходить на своїх двох.

Варто зазначити, що підрозділ польських військових медиків не є ні частиною ЗСУ, ні підрозділом польської чи якоїсь іншої армії. Хоча контракт із ЗСУ, як згадує Дуда, їм пропонували підписати неодноразово. "Ми спимо в тому самому окопі, сидимо в тому ж самому бліндажі, на нас падають ті ж самі бомби, - говорить Даміан. – У нас виникають такі самі емоції: та сама радість, злість і та сама фрустрація, якщо бракує чогось необхідного або система спрацьовує не так, як мусить. Але ми не хочемо офіційно вважатися стороною конфлікту. І ще одне, чого ми не робимо принципово: ніколи не говоримо про українську політику, бо вважаємо, що то є виключно українська справа".

Наша розмова відбувається в центрі підготовки фонду "W międzyczasie", що неподалік від Варшави. Центр поки що функціонує в обмеженому режимі, тривають ремонтні та будівельні роботи. Ідея Даміана Дуди полягає в тому, щоб за допомогою центру передавати досвід, здобутий за 12 років війни, тим, кому це необхідно, в Польщі.

"З 2022 року на війні багато чого змінилося: характер поранень, тяжкість поранень, час і методи евакуації, - говорить Дуда. - Ми теж змінилися: тоді їхали зі своїми наплічниками і за власні гроші, а тепер маємо фонд що допомагає збирати кошти. Ми навчаємо в центрі медиків, які виїжджають на фронт, стараємося надавати навчальну допомогу поліції, військовим, пожежникам. Центр розвивається, тож коли закінчимо будівництво, будемо готові приймати військових із України. Можна сказати, що польські інституції, пов’язані з безпекою, починають користуватися нашим досвідом, хоча й часто зустрічаємо опір. Менш із тим, ми очікуємо на системну і вже офіційну співпрацю з міністерством оборони Польщі".

Напевне, зайвим буде казати, наскільки це важливо – швидко переймати досвіди сучасної війни. Найближчий приклад – війна в Ірані, коли високотехнологічно озброєні армії раптом виявилися не готовими протидіяти недорогим, зате напрочуд ефективним іранським дронам, і запросили підтримки українських військових. Війна в Ірані, навіть без наземних бойових дій, наочно демонструє, наскільки змінилися пріоритети. Чи готова Польща до таких змін і чи готова польська армія впроваджувати інновації, щоб не опинитися неготовою перед ворогом, загартованим сучасною війною?

"Проблема в тому, що багато хто в польській армії думає досі про сучасну війну як про війну на Близькому сході (мається на увазі війни в Іраку та Сирії – прим. Автора). Та війна в Україні вже зовсім інакша, - пояснює проблему Даміан Дуда. – Тому ми дуже не зручні для багатьох армійських високих командирів, які і досі розкладають шпитальні намети на навчаннях за 4 км від лінії фронту, бо ми говоримо правду – треба зариватися під землю, будувати стабілізаційні пункти, все інше приречене на знищення. Мало хто хоче радикальних змін – змінювати стандарти НАТО, такі, наприклад, як поняття "золотої години" евакуації. На практиці на полі бої все вже давно далеко не так… Тож, якщо не задавати конкретних питань, то польська армія готова до війни. Але якщо такі питання задавати, то готова не до кінця. Але тішить, що нарівні з частинами, де наша поява не вітається, є багато командирів, які дійсно хочуть змін".

Серед грамот, відзнак та світлин, що висять на стіні кімнати, в якій ми спілкуємося, вирізняється одна: президент України Зеленський вручає Даміану Дуді нагороду – орден "За заслуги" ІІІ ступеню. Це сталося 23 вересня 2023 року в Любліні. "Я перебував у Польщі тоді. Подзвонили з українського посольства у Варшаві, запитали, чи можу приїхати до Любліна, але не уточнювали, для чого конкретно, всі деталі розповіли вже безпосередньо в Любліні", - згадує медик. Про те, як Офіс президента дізнався про його діяльність, Даміан Дуда точно не знає. Говорить, що, можливо, побачили те дуже відоме відео в мережі, де він розмовляє з пораненим українським військовим під час евакуації з поля бою під Соледаром у 2023 році. Відео дійсно дуже зворушливе і щире, має безліч переглядів, і, напевне, дуже добре відображає суть роботи військових медиків – робити все, щоб врятувати життя солдата (посилання).

Щодо закінчення війни Даміан Дуда жодних очікувань не має. Він знає лише те, що характер бойових дій змінюється чи не що пів року, і що до цих змін потрібно готуватися заздалегідь. В його команді в ротації наразі - близько 50 медиків із бойовим досвідом. Для більш безпечної евакуації поранених фонд придбав у польської армії бтр і тепер готує його до роботи. "Хочемо, щоб у же в травні вже почав працювати на "нулі", - говорить Даміан. – Працюємо спільно з українським посольством над тим, щоб наш бтр перетнув кордон своїм ходом".

Тож, якщо ви раптом побачите на кордоні бтр або десь у своєму місті людей у хакі, які говорять польською – не дивуйтеся, то свої. Їдуть рятувати життя українським бійцям. Поляки, які присвятили величезний шматок свого життя нашій війні заради спільної перемоги.

Євген Положій для "Цензор.НЕТ"

Фото надав Даміан Дуда