Одні командири роблять кар’єру на війні, інші – бережуть життя військових

Подивився інтерв’ю на Радіо Свобода з майором Олександром Ширшиним, відомим, як командир 47 ОМБр "Маґура".

Він прямо говорить, що його проблема - у тому, що він завжди намагається зберегти життя своїх солдатів.

І тут я згадав.

Перший рік повномасштабної війни.

Олександрівка, Миколаївська область, йшли жахливі бої.

Там я вперше побачив іншого молодого комбата -молодого і за віком, і за званням командира, якого військовослужбовці не дуже поважали. Не через характер, а через його відношення до них.

Тоді це була трагедія, люди гинули.

Інтернет кипів - родичі писали, шукали винних, кричали про втрати.

Я запитував, а чому цьому молодому даруванню не дадуть пенделя?

Мені тоді пояснили це дуже просто- родинними зв’язками на високому рівні в ЗСУ.

Після чисельних скарг в звʼязку з великими втратами приїхала комісія Генштабу, було службове розслідування.

Як підсумок цей талановитий комбат не поніс відповідальності. Його відправили вчитися - з перспективою подальшого росту.

А бригадного генерала, який тягнув той напрямок і реально працював, почали "ламати". Я часто бачив його тоді, в звʼязку з великим навантаженням людина жила на межі.Потім -шпиталь, звільнення та забуття.

Командир бригади, який керував цим комбатом, загинув під ракетним ударом.

А сам комбат?

Нещодавно бачу публікацію на сторінці його Facebook, де він опублікував погони полковника. Подивився далі, він вже командир бригади.І, звичайно ж, розповідає в інтерв’ю про те, що батько тут ні до чого.

І тут виникає просте питання.

Можливо, майор Ширшин "недостатньо талановитий"?

Раз він досі не полковник і не командир бригади?

А може, справа зовсім в іншому.

Може, справжня "проблема" Ширшина -у тому, що за ним ніхто не стоїть.

І в тому, що він думає не про кар’єру, а про людей.

Бо в нашій системі це часто різні речі.

І тому маємо парадокс:одні роблять кар’єру на війні,інші - намагаються зберегти життя.

І дуже часто це - не одні й ті самі люди.