Публічне вибачення перед Тетяною Чорновол

Вже майже вісім років минуло, як я у фейсбуці побачив те, що мені тоді здалося… насмішкою, карго-культом, позерством.

Тоді, у 2018-му, мені було абсолютно, кристально ясно, що якщо народний депутат України йде навчатися у військовий виш, потім надягає форму і складає Присягу – то все це чисто через бажання покрасуватися перед камерами. Шось комусь доказати. Якось виділіться.

Саме так я оцінив дії Тетяна Чорновол у серпні 2018-го, коли вона складала Присягу, отримавши первинне офіцерське звання. Нахєра це тре нардєпу? Що їх солодко не живеться, що обов’язково тре ще й погони?

Подальше життя показало, що я був не правий.

Тетяна з перших днів повномасштабки ввязалася у ций бій, і якщо б тоді, вісім років тому, вона не отримала первинне офіцерське звання – я не впевнений, що зараз наші Сили Оборони мали б фахового і досвідченого командира. Ми були б слабше. Ворог був би сильніше. Цього я точно не хочу.

Пані Тетяно, я хочу принести вам свої вибачення. Вісім років тому я неправильно оцінив вас як людину і як громадянина, і реальність крайній років довела мені, що я був повністю неправий.

Мене тоді у фейсбуці підтримало немало людей – як і вас, яка захищалася, теж підтримало немало людей, і це дурний і нікому не потрібний маленький розкол. Маленький, але безліч маленьких формують великі прірви. І хоча пройшло вже багато часу – я вдячний людині, яка спокійно і про цьому точно нагадала мені про мою помилку.

Зараз я з цікавістю читаю ваші пости про тактику бойового застосування безпілотних систем, бачу технічну фаховість і інженерну складову – те, що я точно не очікував від вас тоді, у серпні 2018го. Це – приємне здивування, хоча досить странно називати "приємним здивуванням" вміння валити противника вже п’ятий рік нон-стопом.

Ще раз приношу свої вибачення, публічно, рівно так, як тоді публічно насміхався. Іноді потрібно багато років, щоб зрозуміти свою помилку.

Іноді – багато років і одна спільна війна.