СЛІПА ЗОНА САНКЦІЙ. ЧОМУ РОСІЯНИ ДОСІ МОЖУТЬ ЗІБРАТИ СУ57

Поки Україна веде війну на виснаження, російський військово-промисловий комплекс продовжує почуватися цілком комфортно у «сірих зонах» міжнародного права. Днями ГУР МО та портал War&Sanctions оприлюднили упублічному просторі справжню «бомбу» — детальну 3D-модель та перелік із понад сотні підприємств, які забезпечують виробництво флагмана російської авіації, винищувача Су-57.

Цікаво тут те, що Росія досі не здатна створити замкнений цикл виробництва навіть для свого "флагмана". Виготовлення Су-57 сьогодні нагадує радянську логістику гірших часів, коли один літак намагаються зробити понад сто підприємств по всій країні. Ця штучна розпорошеність — не ознака потужності, а спадок СРСР, де виробництво навмисно розкидали по республіках та регіонах.

Найбільш кричущий факт: третина підприємств, залучених до кооперації по Су-57, досі не перебуває під обмеженнями санкцій. Тобто кожен третій гвинтик у машині, яка скидає КАБи на українські міста, офіційно «чистий» для західних партнерів.

Давайте подивимось на конкретні кейси. Наприклад, ВАТ «Красний октябрь» у Санкт-Петербурзі спокійно виробляє допоміжні силові установки для Су-57. Або Національний інститут авіаційних технологій (НІАТ), який виробляєсилікатне скління кабіни, чи ТОВ «ЯШЗ Авіа», що забезпечує літаки шинами.

Що це означає на практиці? Це означає, що ці структури мають легальну можливість закуповувати іноземні верстати, програмне забезпечення та мікроелектроніку. Росія не створює «стелс»-технології в гаражах — вона купує їх через мережу підставних фірм або безпосередньо там, де західна бюрократія ще не встигла із санкційними списками.

Сьогодні ми бачимо, як Інститут теоретичної і прикладної електродинаміки РАН нпрацює над радіопоглинаючим покриттям для окупантів. Це та сама «невидимка», яка має давати ворогу перевагу в повітрі. Без доступу до специфічних хімічних компонентів та обладнання ця розробка перетворюється на звичайну фарбу.

Але для того, щоб вона стала просто фарбою, санкції мають стати тотальними. Ми не маємо права грати в у ігриз агресором. Будь-яке підприємство, що входить у холдинг «Швабе» чи структури «Ростєху», має бути токсичним за визначенням. Крапка.

Перекриття кисню російському ВПК — це не лише про безпеку України. Це про глобальну стабільність. Кожен долар, зароблений цими підприємствами, і кожна деталь, яку вони ввезли в обхід ембарго — це нові смерті які несе агресор.

Світ має зрозуміти: неможливо боротися з країною-агресоркою однією рукою, а іншою постачати компоненти для винищувачів п’ятого покоління. Списки ГУР — це готовий чек-лист для офісу санкційного координатора США та відповідних структур ЄС.

Час припинити симуляцію контролю і перейти до реальної технологічної блокади. Бо кожна «дірка» в санкціях сьогодні — це чергова авіабомба завтра.