Правова пастка гібридної війни

Коротка аналітична нотатка з акцентом на українське законодавство

Українське законодавство вже визнає, що інформаційна складова агресії може бути кримінально караною. Кримінальний кодекс України прямо передбачає відповідальність за пропаганду війни (ст. 436), виправдовування, визнання правомірною або заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України та глорифікацію її учасників (ст. 436-2), а також за прямі та публічні заклики до геноциду (ст. 442). Тобто з точки зору українського права особи, які системно розпалюють агресію і підштовхують до знищення українців, - це не "просто медійні коментатори", а потенційні суб'єкти кримінальної відповідальності.

Однак норми, що регулюють застосування зброї та визначення цілей, переважно побудовані під класичну модель війни. Закон України "Про правовий режим воєнного стану" визначає воєнний стан як особливий правовий режим, запроваджений для відвернення загрози та відсічі збройної агресії. Постанова Кабінету Міністрів України № 828 від 10.10.2018 дозволяє застосування зброї та бойової техніки для самооборони, захисту цивільних осіб і цивільних об'єктів, а також для затримання, роззброєння або знешкодження осіб, причетних до збройної агресії. Але сам цей Порядок визначає таких осіб насамперед як особовий склад регулярних сил, незаконних збройних формувань, радників, інструкторів і персонал окупаційної адміністрації.

Ще чіткіше межу проводить Інструкція Міністерства оборони України № 164 про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України. Вона прямо встановлює, що цивільні особи користуються захистом, доки не беруть безпосередньої участі у воєнних діях; журналісти, які не входять до складу збройних сил, вважаються цивільними; а нападу підлягають лише конкретні військові об'єкти. Саме тому навіть пропагандисти, які публічно виправдовують агресію або закликають до знищення українців, з позиції чинного українського законодавства можуть бути злочинцями, але не стають автоматично законними військовими цілями.

У цьому і полягає правова пастка гібридної війни для України. Українське кримінальне право вже вміє називати пропаганду агресії, виправдання вторгнення та заклики до геноциду злочином, але норми про застосування сили все ще орієнтовані передусім на комбатантів, організовані збройні формування та військові об'єкти. У результаті держава може переслідувати таких осіб у кримінально-правовому порядку, але не може автоматично боротися з ними тими інструментами, які допустимі щодо законних військових цілей.

Саме так виникає асиметрія: Росія виносить частину агресії у формально цивільну сферу - телестудії, інформаційні майданчики, мережеву пропаганду, - тоді як Україна залишається зв'язаною нормами, що набагато краще пристосовані до традиційної війни, ніж до гібридної моделі агресії. Проблема тут не в "надмірній м'якості" українського права, а в тому, що чинне правове регулювання значно краще розрізняє солдата і цивільного, ніж розпізнає інформаційне підбурювання як функціональну частину воєнної машини.

Першоджерела

1. Кримінальний кодекс України - статті 436, 436-2, 442
2. Закон України "Про правовий режим воєнного стану" - № 389-VIII
3. Постанова КМУ № 828 від 10.2018 - Порядок застосування зброї і бойової техніки під час відсічі збройної агресії проти України
4. Наказ МОУ № 164 від 23.03.2017 - Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України https://zakon.rada.gov.ua/go/z0704-17