Звідки в Чорнобилі русалки?

Я була щиро здивована, коли заглянула в Український дім на виставку "Чорнобиль. Обʼєкт укриття" хвилин на десять, затрималась майже на годину. Сучасні та історичні фото як самої АЕС і ліквідаторів аварії, так і людей, що працювали і жили поруч, матеріали про історію, культуру поліщуків. Можна послухати, як співали у Поліссі, подивитись на казкові роботи Марії Примаченко (чомусь ніколи не повʼязувала її з Чорнобилем), її учнів, роботи Віктора Зарецького, який деякий час жив в тій місцині.

"Через документальні свідчення виставка проведе глядачів шляхом від самої аварії на ЧАЕС та ліквідації її наслідків до влучання російського дрона в новий безпечний конфайнмент у лютому 2025 року, продемонструє збережену спадщину чорнобильського Полісся, висвітлить єврейську історію Чорнобильщини, представить підготовчі матеріали Івана Литовченка до мозаїк у Припʼяті та ескізи Юлія Сінькевича до памʼятника "Прометей", що став символом міста", говориться в офіційному прес-релізі.

Багато хто й досі вважає зону відчуження моторошним місцем, де життя зникло. Але на виставці багато відео, зробленого прихованими камерами, де можна побачити диких тварин, які повернулись на ці землі, та містично красиву природу.

"Сьогодні ми говоримо про техногенну катастрофу із страшними наслідками і показуємо це через особисті історії, — розповідає екскурсовод Вікторія Брйко. — Коли в ніч на 26 квітня 1986 року Припʼять вмерла, життя продовжувалось. Хтось одружувався, хтось ходив до школи, в Києві в перші дні травня відбувались велоперегони".

Ціла зала під назвою "Втрачений рай" розповідає про поліську культуру.

"Він представлений творами Марії Примаченко, її учнями та обрядовістю, — продовжує екскурсовод. — Зокрема роботи, що розповідають про русалчин тиждень, який з доісторичних часів і досі зберігся на Поліссі. Поліщуки — взагалі особливий вид культури, бо Україна це степ і лісостеп, а от територія на межі з лісом, завжди вважалась небезпечною. Місцеві ж люди живляться з лісу, вміють взаємодіяти з хижаками. Це яскраво представлено в творчості Марії Примаченко, де існують її дивозвірі із казок і бувальщині і місцини".

Також в цьому залі можна побачити рушники, іконопис, костюми, характерні для цієї території. За словами Вікторії Бойко, культурологи й досі їздять цими місцями і рятують вироби мистецтва, деякі з яких ще фонять. Деякі робили це ризикуючи життям, багатьох із членів тих експедицій вже немає в живих.

"Це проєкт про силу і крихкість землі, силу і крихкість людини, — говорить директорка Українського Дому Ольга Вієру. — Він дуже споріднений з тим, що відбувається зараз, коли ми виживаємо, не дивлячись ні на що, стаємо сильнішими. Це така глобальна наша задача дати людям це відчути. Тому виставка починається нетипово — з сучасного пейзажу, погляду на цю землю з неба, де природа все ж перемогла. Біль трагедії буде завжди, але нам хотілося, щоб люди відчули цю силу – і людей, і природи, і нашої землі.

Нам також хотілося наповнити виставку мистецтвом, яке краще за все може достукатися і до серця, і до розуму. Тут є роботи, які створені спеціально до цієї виставки, є твори, які вже можна вважати класикою.

Але один твір є унікальним. Керамічне монументальне панно Людмили Мешкової, створене у 1986 році "Хіросіма — Чорнобиль". Панно було подароване Японії, але якимось чином так і залишилось в Україні. Воно складається з окремих блоків, і всі вони весь цей час зберігались в квартирі мисткині, куди минулого року потрапили уламки шахеда. Велике полотно в унікальній техніці розпису емаллю по кераміці зображує вогняного півня, під крилами якого з одного боку японський пейзаж, з іншого український.

Ми хотіли створити виставку для всіх – тих, хто памʼятає ті події, для ліквідаторів, для молоді і школярів. Хотіли показати, що за кожним явищем, навіть драматичним, трагічним, може стояти багато важливого, навіть життєствердного".

Виставка триватиме до 7 червня, відвідати можна у будь-який день, крім понеділка.