Урок цинічної "реалполітік" у виконанні Ізраїлю

Ізраїль знову приймає російські кораблі із кривавим зерном. Саме так — не просто краденим, а кривавим, бо на ньому українська кров, кров війни та окупації.

Українські протести просто ігноруються.

Згадується жовтень 2023 року, коли весь Київ був в ізраїльських прапорах, а українське суспільство майже одностайно висловлювало солідарність з Ізраїлем після нападу ХАМАСу. І це попри те, що з 2022 року Ізраїль послідовно зберігав "особливі стосунки" з Москвою, не ввів жодних санкцій проти агресора та не змінив свою політику навіть після того, як на голови українців полетіли іранські дрони.

Особливо показовим цей урок цинічної "реалполітік" у виконанні Ізраїлю виглядає на фоні нещодавнього вступу в дію закону про антисемітизм в Україні. Хтось може сказати, що прийняття українського закону та політика держави Ізраїль – це різні площини, які не накладаються.

Якщо ми живемо у світі чистих теорій і формальностей – то так, це різні площини. Але якщо живемо в реальному світі політики – то є очевидним, що такі речі мають величезний вплив на двосторонні стосунки між державами.

Уявімо, що Кнесет приймає закон про українофобію (насправді не уявляємо, бо його немає навіть в Україні), або закон про відповідальність за заперечення Голодомору (так само не уявляємо, бо його теж немає навіть в Україні), або визнає Голодомор геноцидом української нації.

І буквально через тиждень після такого кроку Ізраїлю Україна робить якийсь показовий антиізраїльський крок, підтримує його відвертих ворогів. Я такого уявити не можу. Але Ізраїль зараз робить саме це.

В Ізраїлі багато людей підтримують Україну – і подяка їм за це.

Але епоха одностороннього романтизму з боку України по відношенню до Ізраїлю має завершитись. Реалполітік – так реалполітік.