Нова редакція Цивільного кодексу: хто, навіщо та чому саме зараз проштовхує правовий хаос з відверто корупційною метою

Останніми тижнями медійний простір України буквально вибухає від резонансних подій. Найбільший розголос в інформаційному полі стосувався нових записів розмов Міндіча та наближених до нього осіб, а також подій, що безпосередньо пов’язані з ухваленням нової редакції Цивільного кодексу України (ЦКУ). Проте в цьому бурхливому потоці новин криється небезпечна тенденція: у суспільстві, на жаль, ще немає усвідомлення того, що негативні наслідки остаточного затвердження цього документа можуть виявитися незрівнянно більш значущими для мільйонів громадян, ніж навіть найгучніші корупційні оборудки найближчого оточення Президента Зеленського. Слід чітко розуміти: Цивільний кодекс — це не просто збірник абстрактних юридичних формул. Він впливає на поточне життя усіх громадян та бізнесу насправді значно суттєвіше, ніж навіть Конституція, оскільки регулює щоденні відносини власності, договорів, спадкування та особистих прав.

Стрімка законотворчість: швидкість, що викликає підозру

Швидкість, з якою відбувається «проштовхування» цього фундаментального документа через парламентські лабіринти, просто вражає уяву. Законопроєкт був зареєстрований лише 9 квітня, а вже 28 квітня народні обранці проголосували за нього у першому читанні. Для пересічного спостерігача ці дати можуть видатися звичайним робочим графіком, проте фахівці знають: йдеться про документ обсягом у 800 сторінок складного юридичного тексту. У такому масиві інформації кожна кома може мати фатальне значення, кожне слово здатне змінити долю цілих галузей економіки або майновий стан мільйонів людей.

Закономірно виникає низка логічних запитань: чи потрібен цей кодекс суспільству взагалі? Навіщо такий поспіх у справі, яка вимагає ювелірної точності? І, нарешті, чому саме зараз, у розпал війни та економічних випробувань, це питання стало пріоритетним для Верховної Ради?

Чи є реальна потреба у рекодифікації?

Якщо ми звернемося до думки професійної спільноти, то картина вимальовується досить однозначна. Усі практикуючі юристи і академічні правники в один голос стверджують, що нагальної потреби в його ухваленні та поспішному введенні в дію немає. Цивільне право — це сфера, що базується на стабільності та передбачуваності. Усі поточні потреби регулювання стосунків у цивільних правовідносинах цілком вирішують діючий Цивільний кодекс та низка інших кодексів. Більш того, як для документів такого рівня, чинний ЦКУ є зовсім «свіжим» — його редакція була затверджена лише у 2003 році.

Протягом багатьох років наполегливо формується практика їхнього правозастосування. Юристи навчилися працювати з цими нормами, вироблено чітке тлумачення тих чи інших положень на основі багаторічної судової практики, рішень Верховного Суду і Конституційного Суду України. Ламати цю налагоджену систему без екстремальної необхідності — це все одно, що змінювати фундамент будинку, у якому живуть люди, під час землетрусу.

Правники наголошують, що життя такого документа, як Цивільний кодекс, розраховується навіть не у десятиліттях, а у століттях. Класичний приклад — Франція. Там і досі діє Цивільний кодекс (Кодекс Наполеона), затверджений ще у 1804 році. І якось бідолашні французи з ним живуть уже понад двісті років, розвиваючи одну з найпотужніших економік світу. Очевидно, «Руслана Стефанчука у них немає», який би популярно пояснив їм, наскільки вони потребують його рекодифікації. Звісно, у Кодекс Наполеона за ці 222 роки вносилися зміни відповідно до вимог часу, але нову редакцію його ухвалювати ні у кого навіть думок немає. Стабільність права — це запорука інвестиційної привабливості та захищеності громадянина.

Марнославство чи холодний розрахунок?

У вузькому колі академічних правників з часткою іронії зазначають, що нову редакцію ЦКУ проштовхують деякі їхні колеги, які понад усе хочуть увійти в історію. Вони щиро бажають, щоби їхні імена звучали у наукових працях, підручниках і на кожній лекції для студентів-першокурсників. Не можна виключати, що такий мотив дійсно має місце. Недарма ж кажуть, що «марнославство — це улюблений гріх Сатани». Проте, погодьтеся, важко повірити, що цинічних політиків у парламенті може серйозно цікавити марнославство академічних теоретиків. У Верховній Раді такими дурницями не бавляться. Тому знову повертаємося до ключового питання: «Навіщо вони це проштовхують, до того ж з такою карколомною швидкістю?».

В одному відомому американському серіалі головний герой постійно давав універсальну пораду: «Йдіть за грошима». Це золоте правило аналітики. Відповідь на питання «навіщо» слід шукати у розумінні того, у чиїх саме інтересах діє парламентська машина.

Політичний пасьянс: хто голосує «ЗА»?

Якщо уважно проаналізувати результати голосування у першому читанні, можна помітити дивовижну одностайність. В єдиному пориві за документ натиснули кнопки нардепи фракції ВО «Батьківщина», колишні представники Партії регіонів, люди, яких пов'язують з орбітою Ігоря Коломойського, та інші депутати-багатії.

Якщо ви наївно вважаєте, що ці люди за щось голосують лише тому, що це відповідає стратегічним інтересам України чи добробуту народу, або ж просто тому, що їх «ввічливо попросили», то ви невиліковно хворі. Навіть дискутувати не варто — можна лише висловити щире співчуття. Як кажуть в одному анекдоті: «Хворий, не займайтеся самолікуванням», ну і далі за відомим текстом. Коли такі політичні групи раптом об’єднуються навколо 800-сторінкового фоліанта, це означає лише одне: кожен із них побачив там свій приватний інтерес.

«Бомби» уповільненої дії в 800 сторінках тексту

Певною мірою про ризики вже писали багато практикуючих юристів. Нова редакція Цивільного кодексу фактично відкриває перед ініціаторами широке вікно можливостей. Це дозволяє цим добродіям вирішити купу справді важливих для них питань: від легалізації власності, набутої «непосильною» працею (зокрема з грубими порушеннями природоохоронного законодавства), до ефективного «закриття рота» журналістам-розслідувачам. Окремої уваги заслуговує механізм вичищення будь-якої компрометовної інформації про їхні минулі «звитяги» у межах так званого «права на забуття».

Проте мені здається, що це лише верхівка айсберга. Всього охопити і оцінити зараз просто неможливо. Як влучно зазначив один професор-правник у приватній бесіді: у документ такого обсягу можна закласти неймовірну кількість юридичних «бомб», які почнуть вибухати за рік, п’ять або десять років. Йдеться про величезний масив норм, де кожна кома, кожне речення або частина статті можуть мати подвійне, а то й множинне тлумачення. Це створює ідеальне середовище для тих, хто знає, як конвертувати юридичну неочевидність у власну вигоду.

На цьому тлі заклики деяких юристів виглядають як відверте знущання. Коли вони крізь зуби іронізують: «Ох, уже ці диванні експерти. Усім вони не задоволені. Цей документ триста юристів готували, і якщо вже у вас є якісь зауваження, то можете підготувати свої пропозиції. У вас три тижні на це є», — це чиста маніпуляція.

По-перше, міф про «300 юристів» не витримує критики. Точної кількості розробників не знає ніхто. До цього умовного списку просто включили багатьох правників, які протягом років висловлювали якісь зауваження до діючого ЦКУ. Але насправді важливі не вони, а те вузьке коло осіб, які зводили розрізнені пропозиції в єдиний текст, вирішуючи, що залишити, а що непомітно видалити. По-друге, вичитати, проаналізувати та усвідомити наслідки 800 сторінок тексту за три тижні неможливо навіть зусиллями цілих академічних інститутів. На таку роботу об’єктивно будуть потрібні роки ґрунтовного аналізу.

Причому, якщо якусь норму з корупційним підґрунтям хочуть провести окремим законом, то це надто помітно. Це отримує розголос, і нардепам її доводиться відхиляти чи скасовувати. А от у документі на 800 сторінок все це дуже добре вдасться протиснути.

Процедурні пастки та «спадок» Портнова

Не варто забувати і про саму процедуру ухвалення законів. Спочатку документ голосується у першому читанні «за основу». Потім подаються пропозиції. Але для їхнього врахування потрібно 226 голосів у залі. Якщо голосів за конкретну правку немає, то в остаточній редакції залишається той текст, за який уже проголосували «оптом» у першому читанні — навіть якщо норма виявиться абсолютно абсурдною чи відверто шкідливою. Це перевірена роками технологія проштовхування потрібних рішень.

Крім того, варто пам’ятати, що серед активних лобістів нової редакції ЦКУ чимало «побратимів» та «сіамських близнюків» Андрія Портнова. Вони добре пам’ятають, як він свого часу за часів Януковича проштовхнув через парламент Кримінально-процесуальний кодекс, наповнений неочевидними нормами. Це дозволило йому протягом багатьох років ухвалювати через контрольованих суддів рішення, які вражали своєю безкарністю.

Портнова вже немає серед живих, але його методи живуть. Якщо норми матеріального права будуть виписані нечітко, це дозволить через «своїх» суддів «порешать» будь-які майнові суперечки. Формально до суддів навіть претензій не буде — вони просто «так тлумачитимуть» норми ЦКУ, які, до того ж, мають пріоритет над іншими законами. А доки Верховний Суд напрацює єдину практику правозастосування тих чи інших норм (на що підуть десятиліття), справу буде зроблено.

Маніпуляції сімейними цінностями та правами людини

Цікавим нюансом є те, що у нову редакцію ЦКУ намагаються затягнути норми сімейного права, які вже цілком успішно врегульовані в окремому Сімейному кодексі України. Нова редакція цих положень вже викликала хвилю критики через свою суперечливість.

Тут варто звернутися до представників ЛГБТ-спільноти та захисників прав жінок.

Шановні, маєте розуміти, нічого особистого.

У середовищі колишніх регіоналів чи представників ВО «Батьківщини» концентрація «пі.....ів» (у поганому розумінні цього слова) незрівнянно вища, ніж у середньому по країні, але представників ЛГБТ там така сама чисельність, як у середньому по країні. Тому їхнє публічне ставлення до ЛГБТ — це лише інструмент. Наприклад, Юлія Тимошенко не може сказати: «Ми голосуємо за цей кодекс, бо хочемо легалізувати захоплене майно, отримати неймовірні можливості для рейдерського захоплення активів, закрити роти журналістам та громадським активістам». Замість цього «ВОНА» стверджуватиме, що стоїть на захисті традиційних сімейних цінностей і бореться проти «гейЄвропи» в Україні. Вона ж з молодих років жила за такими принципами. Правда, правда. Ті, хто старші, пам’ятають.

Саме тому її фракція голосує за це паскудство антиєвропейського спрямування, а не те, що ви подумали.

Ваші права на гідність та рівноправ’я для цих панів не мають жодного значення порівняно з їхніми особистими бізнес-інтересами. Ви просто маєте стати зручною «сакральною жертвою» та димовою завісою, яка відволікає увагу від справжньої мети ухвалення цього документу.

Чому саме зараз? Фактор часу та політичного виживання

Ми підходимо до найголовнішого: чому такий поспіх і чому датою введення в дію обрано січень 2027 року? Професійна спільнота в жаху від цих термінів. Уявіть, який колапс чекає на десятки тисяч компаній. Замість того, щоб думати про виживання під час війни або повоєнне відновлення, бізнес буде змушений у гарячковому темпі вивчати 800 сторінок нових правил гри. Незнання закону не звільняє від його функціонування, а правова неточність нових норм — це прямий шлях до рейдерських захоплень та тиску з боку силових структур. Якби законодавці дійсно дбали про країну, вони б передбачили перехідний період введення його в дію у три-п’ять років після завершення війни. Щоби був час вивчити і зрозуміти, що в ньому передбачили.

Але, як то кажуть, «не для того, падло, така квіточка розквітала». Документ проштовхують з такою агресивною нахабністю саме зараз, бо інтересанти бояться не встигнути. Значна частина нинішніх нардепів, особливо «парламентських довгожителів», чудово розуміє: це їхній останній строк. Новий склад парламенту може з’явитися вже усередині наступного року, і тоді введення у дію цього документу буде відкладено, а може, і взагалі відправлено у смітник. А значить, справжні цілі його прийняття не будуть реалізовані.

«Вчора було рано, а завтра буде пізно», — цей принцип відомого класика політичного цинізму зараз є головним двигуном проштовхування цього документу. Саме зараз вони мають можливість отримати підпис Президента Зеленського, який вкрай ослаблений корупційними скандалами його найближчого оточення та некомпетентністю призначених ним керівників уряду та Нацбанку. Це ідеальний момент для ультиматуму: лояльність в парламенті в обмін на підпис під новою редакцією ЦКУ.

Роль спікера: Париж вартий меси?

Не можна оминути увагою і головну «пробивну силу» проєкту — Голову Верховної Ради Руслана Стефанчука. Чому він діє настільки нахраписто? Відповідь, скоріш за все, лежить у площині практичних домовленостей. У парламентських кулуарах давно не є секретом бажання пана Стефанчука пересісти з крісла спікера в крісло судді Конституційного Суду України (КСУ) за квотою парламенту.

Що може бути краще, щоби зустріти спокійну та заможну старість?

Проте, для такого призначення потрібні голоси — щонайменше 226. Без підтримки ВО «Батьківщини», колишніх регіоналів та груп, підконтрольних олігархам, отримати цю посаду може бути важко. Отже, схоже, ми бачимо класичний обмін послугами: спікер забезпечує проходження кодексу в потрібній їм редакції, а вдячні депутати забезпечують йому квиток до КСУ. Як казав Генріх IV Наваррський: «Париж вартий меси». Здається, для пана Стефанчука крісло судді КСУ незрівнянно важливіше, ніж ставлення до нього з боку громадян України. До речі, це ще раз підкреслює вади існуючої моделі формування КСУ, де суддями стають за політичними квотами, а не за моральними критеріями.

Чи є шанс зупинити катастрофу?

Наразі я дивлюся на ситуацію досить скептично. Інтереси антиєвропейських, корупційних сил у парламенті та за його межами занадто сильно збіглися. Зупинити цей сценарій може лише надпотужний спротив громадянського суспільства — значно масштабніший за протести 2025 року, коли намагалися знищити антикорупційні органи.

Необхідна пряма і жорстка заява лідерів ЄС про те, що з ЦКУ у такій редакції шлях України до Європи буде закрито. Громадські організації мають вимагати персональних санкцій з боку ЄС щодо усіх, хто голосуватиме за цей документ, у першу чергу пана Стефанчука. Потрібно зробити так, щоб навіть у кріслі судді КСУ він став «нерукоподаваним» у демократичному світі, а його географія подорожей обмежилася лише Росією, Білоруссю та Північною Кореєю — до його ідейних побратимів.

Лише реальна загроза особистому комфорту та майбутньому ідеологів цього цинічного, корупційного, антиукраїнського паскудства може врятувати країну. Ми вже втратили сотні тисяч громадян у війні з російським фашизмом. Буде невимовно гірко, якщо тепер, через цинізм купки тотально корумпованих політичних довгожителів, український народ позбавлять права на прозоре, чесне та європейське майбутнє. Цей документ може стати найбільш руйнівним актом нинішнього парламенту, і ми не маємо права допустити його втілення в життя.