Чому Кремль розчарований Трампом і що насправді відбувається у Вашингтоні

Публічні скарги Москви на те, що нова адміністрація США не поспішає послаблювати санкції проти Росії, свідчать про одне: у Кремлі очікували значно швидших поступок. Проте Вашингтон виявився набагато складнішою та стійкішою системою, ніж це уявляли російські стратеги.

Коли Сергій Лавров почав заявляти, що Сполучені Штати фактично продовжують політику Джо Байдена, у цих словах звучало не лише звичне дипломатичне невдоволення. Насправді це було майже відверте визнання того, що розрахунки Кремля не справдилися.

У Москві тривалий час сподівалися, що повернення Дональда Трампа до Білого дому автоматично змінить підхід Вашингтона до російсько-української війни. Його передвиборчі заяви про бажання швидко завершити конфлікт, зосередитися на внутрішніх проблемах Америки та скоротити витрати на зовнішні кризи сприймалися в Росії як шанс домовитися на більш вигідних умовах.

Однак реальність виявилася значно складнішою.

Вашингтон — це не система, де одна людина здатна миттєво змінити зовнішньополітичний курс держави. Тут діє потужний механізм стримувань і противаг. Конгрес США, Пентагон, аналітичні центри, союзники по НАТО та впливові групи всередині самої Республіканської партії мають власне бачення ролі Америки у світі.

І це бачення залишається досить послідовним: Росія розглядається як стратегічна загроза, а підтримка України — як важлива складова ширшої архітектури безпеки.

Саме тому багато санкцій не залежать від ситуативних політичних змін. Вони закріплені законодавчо та мають підтримку як серед республіканців, так і серед демократів.

Особливо показовою є позиція Марко Рубіо. Ще задовго до призначення державним секретарем він послідовно виступав за жорсткий підхід до Росії та Китаю. Його нинішні заяви про те, що Україна має одну з найсильніших армій Європи, відображають не лише особисту думку, а й ширший консенсус у Вашингтоні.

При цьому Рубіо вже розглядають як одного з потенційних кандидатів на президентських виборах 2028 року. Його риторика формує не лише поточну дипломатичну позицію, а й майбутню зовнішньополітичну платформу Республіканської партії.

Саме тут і виникає головне розчарування Кремля.

Москва чує заяви про готовність США сприяти переговорам, але не бачить реального послаблення санкцій чи стратегічних поступок. Більше того, поки російські ракети продовжують влучати в українські міста, у Вашингтоні дедалі менше вірять у щирість заяв про готовність до миру.

Сьогодні увага американської адміністрації розподілена між кількома глобальними викликами: напруженням на Близькому Сході, стримуванням Ірану, безпекою Ормузької протоки, торговельною конкуренцією з Китаєм та внутрішньою політичною боротьбою напередодні виборів до Конгресу.

У цій складній геополітичній конструкції Україна залишається важливим, але не єдиним елементом.

Особливу роль може відіграти Китай, який має значний економічний вплив на Росію. Проте Пекін, як і Вашингтон, керується передусім власними стратегічними інтересами.

Коли уважно слухаєш останні заяви Лаврова, стає очевидно: Кремль дедалі чіткіше усвідомлює, що повернення Трампа не стало автоматичним "перезавантаженням" відносин зі США.

Американська політична система виявилася значно стійкішою, ніж очікували в Москві.

І, можливо, саме це сьогодні найбільше дратує російське керівництво.

Адже головне розчарування Кремля полягає не у жорстких словах Вашингтона. Воно полягає в тому, що навіть за нової адміністрації стратегічний тиск на Росію не зник.

Він лише набув нових, більш складних і менш передбачуваних форм.