Чи зміниться державна кадрова політика після "кейсу Єрмака"?

Йти до ворожки перед складним вибором – це суто про невпевненість у собі. Яка викликана абсолютною відсутністю знань у галузі, де тобі треба прийняти надзвичайно серозне рішення. А воно може мати вельми тяжкі наслідки у майбутньому – у тому числі для тебе самого.

Що робить такій ситуації - необхідність зробити складний вибір у незнайомій сфері – розумна людина?
Шукає фахівця або експерта, з підтвердженим досвідом та репутацією – щоб покластися на його думку і зробити оптимальний вибір.
Це називається “ланцюжок довіри”, де супер-максимально-важливим моментом є “закласти правильний фундамент”, тобто вірно обрати “першу ланку”. Як правило, це досвідчений у певній галузі радник. І ось його треба обрати за виключно об’єктивними критеріями: професіоналізм, репутація, відомість у професійних колах, об’єктивні підтвердження досягнень та успішних кейсів.
Щоб знайти такого, слід спитати різних людей у своєму оточенні, хто хоч трохи дотичний до теми: кого знаєш, кого твої контакти з відповідної галузі можуть рекомендувати? Зібрати усі позитивні та негативні фідбеки, проаналізувати і у підсумку, скоріш за все, фігуруватимуть кілька одних й тих самих прізвищ. Обираєш трьох з них і проводиш особисті спідбесіди - якщо це так тобі важливо.

У такому варіанті кожен кандидат буде скоріш за все професіоналом, але для тебе залишається поле для маневру по так званим “софт скілам” або “психологічної сумісності”.

Це якщо ми не говоримо про стандартні демократичні практики публічних прозорих конкурсів, з комісіями з доброчесності та професійним жюрі за участю міжнародних експертів. В ідеалі нам треба кожного міністра та топ-чиновника так призначати, але це ще дуже нескоро буде в Україні. Якщо взагалі колись буде.

Що робить сіра посередність у такій ситуації – коли треба зробити складний вибір з призначення топ-чиновника у повністю незнайомій галузі?
Прааальна, іде до гадалки.
Тому що своєму оточенню не довіряє, усіх навколо підозрює у меркантильності, у кожному слові бачить брудні приховані мотиви, і свято переконаний, що кожен навколо нього намагається його намахати – ну тобто судить по собі. Але сам у галузі розуміється приблизно як свиня у апельсинах.
Сам не знаєш і нікому зі своїх посіпак не довіряєш – але все одно гостро потребуєш поради. Хоча б задля перекидання відповідальності у разі невірного вибору – не себе ж, коханого, звинувачувати?

І це, до речі, відома та поширена проблема.
Я завжди саркастично посміхаюся, коли хтось дуже так впевнено заявляє: “Нікому довіряти не можна!”. Звучить начебто круто, але у житті це просто не працює: кожен з нас змушений комусь довіряти. Зму-ше-ний. І усі – навіть прихильники “нікому не довіряти” – саме це і це роблять, просто часто не усвідомлюють або відмовляються визнавати навіть самому собі. Про цей психологічний феномен багатьох проблем безпеки якось окремо розкажу, якщо цікаво.

Кожен з нас не раз опинявся у такій ситуації, коли треба прийняти важливе рішення, але ти у цій сфері “не шариш”.
Нормальні, розумні люди шукають фахівця щоб дав пораду.
Люди недолугі, закомплексовані, емоційно нестабільні  – йдуть до гадалок. У яких вірогідність вгадати щось буде у найкращому випадку 50/50.
Якщо хтось завдяки порадам ворожки невдало вийде заміж – це буде проблемою для відносно невеликої групи людей.
Якщо так робить “не перша, але не друга” (С) посадова особа найбільшої країни Європи, причому під час найкривавішої за всю її історію війни за вживання – це буде cpаkа (грандіозна проблема) для буквально усіх мільйонів мешканців 603 тисяч квадратних кілометрів.

Але сидить у СІЗО один з потужних менеджерів ларьочного бізнесу чи не сидить – проблема дикого непрофесіоналізму у керівництві державою від того не вирішується аж ніяк.
Посередності за порадами москворотих гадалок попризначали ще більших посередностей на усі топові посади. Тисячі недолугих призначенців єрмаків, федорових, татрових, зеленських – продовжують керувати нашими життями.
Від спрацювання швидкої (але тимчасової) карми стосовно Єрмака – цей кагал не стане розумнішим чи моральнішим. І жити ми краще не станемо. Хоча приємно насолодитися хоча б маленьким шматочком справедливості. 

Але змінити дилетантські, виключно емоційні, абсолютно непрофесійні принципи кадрової політики  “нових ліц” - не вдасться щонайменше до закінчення (або призупинення) війни та проведення виборів. А коли це буде - хтозна.
Бо “хоч паржом” у 2019 кричали “какая разніца, хуже нє будет!”