Страхи і лякалки щодо "Скелі"

"А ти зі Скелі?", - 10 пар очей чекали від мене відповіді на просте питання. Це були бійці з різних в/ч, яких зібрав курс TLP "Вишкіл командирів". У їхніх очах можна було побачити цілий букет емоцій. Від здивування до певного захоплення.
"Так, я зі Скелі". Далі в очах читалося мовчазне "ого". Здавалося, хлопці вперше побачили живу людину зі Скелі. А як відомо з числених коментарів у соцмережах, у Скелі більше трьох днів не живуть: на перший день ти потрапляєш на полігон, на другий – йдеш на штурм, на третій – ти вже 200. 100500 коментів не можуть брехати та помилятися)
От тільки реальність вона трохи геть інша.
Да, нами лякають. Нас бояться. Нас хочуть позбутися. І це я про росіян. Ну і окремих представників з нашого боку, які ліплять зі Скелі страшилку.
Головне – нас не знають, нас не розуміють. Найгірше, коли не хочуть пізнати та зрозуміти. Бо це незнання породжує і помножує страхи і лякалки щодо Скелі, чим користуються різнобарвні шарлатани.
Проте є і гарний приклад, коли елементарна комунікація знімає великий пласт питань.
Минулого року нашим найбільшим критиком була Ольга Решетилова. І мала на те об’єктивні підстави. Але коли ми почали спокійно спілкуватися, розбирати проблеми, шукати рішення, то і ставлення Олі почало змінюватися, і наш полк став сильнішим. На зло ворогу.
Ну і раз вже відомо, що я зі Скелі, що з БПС мене перевели в комунікації, то буду трошки більше писати про полк. Бо можна піти з журналістики, але журналістика з тебе не піде.