Вироки за авто для передової

Під час війни в Україні сформувалась реальність, про яку всі знають, але яку держава досі повноцінно не врегулювала законодавчо. Починаючи з 2022 року, переважна більшість джипів, бусів та легкових автомобілів для фронту купувались не державою. Їх купували самі військовослужбовці, їхні родини, друзі, волонтери та благодійники.

Фактично значна частина підрозділів забезпечується транспортом саме за рахунок самоорганізації суспільства.

Водночас держава так і не створила простого механізму ввезення автомобілів для військових без сплати митних платежів.

Тому люди були змушені використовувати єдиний доступний механізм — оформлення автомобілів як гуманітарної допомоги через благодійні організації та волонтерів.

Тобто фактично автомобіль купував військовий за власні кошти, але юридично транспорт оформлювався як гуманітарна допомога, інакше ввезення потребувало б значних митних платежів.

Саме так в Україну були завезені десятки тисяч автомобілів для фронту. Вони працюють на передовій, евакуюють поранених, підвозять боєкомплект, забезпечують логістику та щодня рятують життя.

Але замість нормального правового врегулювання люди отримали іншу проблему.

Останнім часом почала формуватись практика кримінального переслідування волонтерів, благодійних організацій і навіть самих військовослужбовців за статтями 201-2 та 201-4 Кримінального кодексу України.

Фактично держава поставила під ризик людей, які під час війни самостійно закривали потреби фронту.

Проблема в тому, що реальне життя та чинне законодавство почали існувати окремо одне від одного. На практиці військовий купує автомобіль власним коштом, волонтери допомагають його знайти та доставити, благодійна організація використовується як механізм ввезення, а сам автомобіль їде на фронт. Але юридично вся ця конструкція залишається вразливою через відсутність окремого законного механізму.

При цьому наявна судова статистика свідчить про системність проблеми.

Станом на 05 травня 2026 року за статтею 201-2 Кримінального кодексу України обліковано 161 кримінальне провадження, з яких ухвалено 72 вироки.

Із цих 72 вироків 56, або 78%, стосуються саме автомобілів для фронту та діяльності так званих "автоволонтерів".

Фактично сьогодні переважна більшість вироків у справах про незаконний обіг гуманітарної допомоги — це справи людей, які завозили транспорт для військових.

Причина значно простіша — такі справи легше документувати. Кілька автомобілів, ввезених через недосконалі гуманітарні механізми, формальна фіксація передачі коштів, типовий набір процесуальних дій — і правоохоронці отримують "готову" кримінальну справу.

При цьому дуже часто всі чудово розуміють, що йдеться не про класичну злочинну схему, а про людей, які намагались забезпечити фронт транспортом у ситуації, коли держава не створила для цього нормального механізму.

Саме тому значна частина таких справ завершується визнанням вини в обмін на умовні строки. Людей фактично переконують погоджуватись на вироки, аби не проходити через роки кримінального переслідування.

І відверто кажучи, мені гидко від того, що держава під час війни створила ситуацію, у якій люди, які допомагали армії автомобілями, масово опинились під кримінальним ризиком.

У результаті держава фактично криміналізувала значну частину воєнного автоволонтерства.

Лише офіційно тисячі автомобілів були арештовані в межах кримінальних проваджень та роками простоювали на майданчиках.

Це означає, що десь не була проведена евакуація поранених, десь не був доставлений боєкомплект, а десь підрозділ залишився без транспорту на позиціях.

І я не маю сумнівів, що в окремих випадках такі рішення напряму коштували нашим військовим здоров’я, кінцівок і життя.

Фактично частина цих справ сама по собі виглядає як глибоко неправильна історія для держави, яка воює за виживання.

Безумовно, існують і обґрунтовані кримінальні провадження — зокрема у випадках, коли гуманітарні автомобілі розбирались на запчастини або незаконно передавались цивільним особам.

Але сьогодні проблема полягає в іншому — під кримінальний ризик масово потрапляють люди, які фактично допомагали армії.

Саме для вирішення цієї проблеми мною зареєстровано законопроєкти №15194 та №15195.

• Законопроєкт №15194 передбачає зміни до Митного кодексу України та можливість ввезення транспортних засобів військовослужбовцями без сплати митних платежів.
• Законопроєкт №15195 вносить відповідні зміни до Податкового кодексу України та звільняє такі транспортні засоби від оподаткування.

Фактично йдеться про створення законного механізму, який дозволить військовослужбовцям офіційно та прозоро завозити транспортні засоби для потреб оборони без використання гуманітарних схем.

Після реєстрації законопроєктів до мене звернулась велика кількість ветеранів, військовослужбовців, волонтерів та ветеранських об’єднань із проханням розширити їхню дію.

Зокрема, Постійна комісія з питань реалізації національної стратегії ветеранської політики Хмельницької обласної ради запропонувала передбачити пільгове ввезення та звільнення від ПДВ і акцизу не лише для діючих військовослужбовців, а й для:

• — ветеранів війни та учасників бойових дій;
• — осіб з інвалідністю, отриманою внаслідок захисту держави;
• — осіб, які проходять службу в інших законних військових формуваннях;
• — інших категорій, на які можуть бути поширені відповідні зміни.

Вважаю такі пропозиції обґрунтованими та такими, що потребують фахового обговорення.

Не можна робити вигляд, що проблеми не існує.

Держава має або самостійно повністю забезпечувати фронт транспортом, або створити чесні та зрозумілі правила для людей, які роблять це власними силами.

Карати військових і волонтерів за спробу забезпечити фронт автомобілями під час війни — ганебно.