Монстр передчуває початок кінця

Що робить поранений монстр, коли відчуває все ближчу агонію?

Правильно, б'є без розбору. Куди попало, вкладаючи всі сили з конвульсій.

Рани наростають, в лютому безсиллі прорвати фронт монстр впадає у все більше безумство - мільярди спалюються в лічені дні - в ударах ракетами, дронами, в інформаційних і кібер операціях.

Як одержимий лудоман, який вірить, що треба вкинути ще трохи, ще кілька мільярдів і буде джек пот. Як наркоман, якому потрібна щоразу більша доза крові.

Тріщин і ран все більше, вони ще не критичні, гігантський монстр хитається все ще втримуючи рівновагу.

Однак хребетна система все більше тріщить, все швидше осипається по краям, агонія наближається.

Монстр, який передчуває початок кінця. Але який вірить, що ще трохи і ми зламаємось.

Як він буде поводитись?

Ми всі знаємо відповідь - спалювати все, вкидати в вогонь війни весь ресурс - в тому числі мобілізовувати сотні тисяч своїх біороботів в армійську машину смерті.

Бити без розбору, всім що є. Клянчити допомогу в Китаю. Втягувати Білорусь. Випрошувати бригади з Північної Кореї.

І зрештою навіть можливо запустити Орєшніки з ядерними зарядами.

Ми доходимо до переламного моменту. Монстр це відчуває.

В агонії буде битись відчайдушно як ніколи. Буде пробувати шипіти нам тисячами ботів в інтернетах що ми втомлені, що нас зрадили, що легше здатись бо обов'язково програємо.

Буде зі всіх сил пробувати нас розколоти, посварити, розірвати. Буде роздувати наші власні пройоби, образи, амбіції. Буде множити ненависть і запускати тисячі шакалячих експресів. Буде робити все, щоб ми самі в собі зневірились. Щоб не довіряли один одному.

Тільки щоб ослабили хватку.

Бо далі його смерть.

Нам треба просто не ослабляти хватку. Вірити тільки собі і своїм людям. Триматися разом. Тримати стрій. Найтемніша ніч перед світанком.

Просто дожимати, спокійною силою, з козацьким драйвом, як ми вміємо.

Тільки вперед, нарощувати, щодня лише посилювати хватку. Холоднокровно, монотонно, безжально.

Дотискати. І монстр впаде.