Реальність на полі бою

Наприкінці 23-го року я повертався з позицій. Ми проїжджали повз вже працюючий магазин і вирішили зупинитися випити кави. Це була територія вже з мобільним інтернетом, повідомлення рідній людині, що все добре, написано, отже можна було пірнути в новини.

У них Світан розповідав, що потенціалу російського наступу під Авдіївкою є на два тижні. Це була хороша новина, якою я поділився з побратимами. Хтось сказав, що вже читав її місяць тому тільки в інших формулюваннях і потім читали її аж до втрати Авдіївки, разом з заявами Барабаша, що все добре і контрольовано.

Трохи згодом я сидів на хаті в Новоселівка Перша, час був чи третя чи четверта ночі. Чекав машину їхати на позицію. Новини укрнету були ті й самі, по кілька разів вже перечитані. Аж тут з'явилася "аналітика" і виявляється, що в росії вже не лишилося жодного танку! Я зрадів і сівши в машину розказав про це хлопцям. Всі ми раділи разом, бо танковий обстріл це дуже неприємна штука, а танкова атака ще більш неприємна. На цій радісній хвилі ми залетіли на позицію і через годину черговий передав нам наказ готувати протитанкові засоби, бо підори починали штурмові дії за підтримки танків.

Зараз я дізнаюся, що російський наступ "повністю видихнувся", що ми всіх їбашимо, що скоро будуть кордони 91-го року. Але підтверджень цьому на війні я зовсім не бачу. Згадую "каву в Криму" від тих, хто не живе в землі і взагалі не у війську, і вимоги відновлення кордонів 91-го одночасно з піздежом на ТЦК.