Історія як інструмент торгу

Інколи інтуїція підказує більше, аніж глибокий аналіз і прогноз.
Думаю, що всі ці спроби частини польських політиків знов штучно загострити історичні дискусії та питання героїзації в польсько-українських стосунках – це не про УПА чи Армію Крайову.
Скоріше – це підготовка для торгу на шляху приєднання України до ЄС. За цим всим стоять суто політичні й економічні інтереси. Так легше потім заявляти про блокування вступу. Буде весь час пояснення. Побачите…
Щодо позиціі української сторони, то знайдуться й ті, хто буде закликати піти на всі вимоги сусідів, а також і ті, хто скаже: лише симетричні дії! "Око зо око!" І захочуть також політично використати тему для "обʼєднання українців" навколо влади.
Я вже писав, що не можна емоційно та симетрично на це все реагувати й підігрувати, але підлаштовуватись чи змінювати рішення Президента України на ультимативну вимогу також – шлях в нікуди!
Тому, зробили крок (наскільки він був "продуманий", зараз вже всім очевидно… цікаво, хто саме підказав таку "своєчасну" ідею?!), присвоїли військовому підрозділу найменування українських героїв – тримайте позицію…
Дозволю собі також нагадати, що є такий інструмент як Консультативний Комітет Президентів України та Республіка Польща. Для цього він і створювався. Прийдеться зустрітися уповноваженим і, мабуть, таки президентам.
А далі – думайте, аналізуйте, прогнозуйте й оцінюйте наслідки рішень і свої наступні ходи заздалегідь!
... мені досі подобається пісня "Świat się nie kończy" Пьотра Рубіка
Менше з тим - Богдан на площі показує у напрямку Маскви не рукою, а булавою !!
Поляки одразу намалювали "лінію Суровікіна", і у Буданова вираз обличчя після зустрічі був дійсно побитий. Якось двічі штурмувати лінію Суровікіна для розвідника - не дуже добре.
Такий він український наступ номер 2. Цивілізаційна війна, ітд, ітп.
Через голову головного стратега не перескочиш.
пропоную варіант: назвати інший підрозділ ЗСУ "імені Йозефа Пілсудського" чи "Йозефа Понятовського" (можна "імені обох Йозефів") і подивитися на реакцію польських друзів (кажу "друзів" без сарказму, бо те що вони зробили для української логістики та українських біженців це реально велика людяність та доброзичливість)
а реакція буде така : "вони не ваші герої а наші польські, тільки ми маємо право називати підрозділи їхніми іменами"
і нехай цю фразу скаже сам Навроцький
а потім можна його прямо на мікрофон в присутності публіки спитати "ну ти ж цього від нас хотів, хіба ні ?"
Немає кому продумувати, бо кадри не здатні на державницьке мислення.
Торг із явними елементами шантажу - "гарна" традиція посткомуністичної східньоевропейської дипломатії.