Публічна сварка з Польщею: висновки

У мене є багато доброго про Польщу.

У середині 90-х саме поляки активно навчали нас, українських журналістів, бізнес-процесам в медіа. Ми активно їздили стажуватися у Газету виборчу, наприклад. У нас було багато схожого і багато не схожого. Вони говорили польською, ми українською, і розуміли одне одного.

Правда, свій шлях до свободи вони пройшли швидше і ефективніше.

Я маю і інші враження від Польщі. Власне, як і багато хто із вас.

Але те, що відбувається зараз у польській політиці, набагато гірше, аніж наші побутові враження.

Історія з орденом - це наслідок процесів, які активно бродять в польському суспільстві. Вибірково бродять, активно підживлюючись при цьому зовнішніми впливами. Росіяни вміють з таким працювати майстерно. Особливо, коли дріжджі падають на підготовлений ґрунт.

Ніхто із польських політиків не вимагає перегляду рішення про нагородження Орденом Білого Орла Беніто Муссоліні. А він його отримав у 1923 році, коли уже був прем’єр-міністром Італії та лідером фашистського руху. Нагороду йому не скасували навіть після Другої світової війни.

Ніхто не каже, що було би історично справедливо забрати орден у Катерини ІІ. Саме за її правління Польща втратила власну державність.

Якщо ви заглянете в Google, то дізнаєтесь ще чимало контраверсійних імен, кого нагороджували з 1705 року, коли цей орден виник. Серед його кавалерів можна знайти навіть правителів держав, які згодом брали участь у знищенні або окупації Польщі.

Зате так зване українське питання регулярно перетворюється на інструмент мобілізації електорату.

У Польщі зростає кількість повідомлень про ксенофобію щодо українців, образи в публічному просторі, напади, погрози та дискримінацію.

Правозахисні організації й міжнародні моніторингові структури прямо говорять про збільшення антиукраїнських настроїв та злочинів на ґрунті ненависті.

Але якщо звернутися не до емоцій, що майстерно підживлюються, а до фактів, то ми бачимо, що українці не стали тягарем для Польщі. Всі дослідження демонструють позитивний внесок у польську економіку, ринок праці та економічне зростання.

Польща отримала, інвестувавши в свій розвиток, значну частину українських ресурсів - від логістичних зисків і до людського капіталу.

І я добре пам’ятаю польські запевнення підтримувати українців, замість того, щоб виконувати квоти по біженцям з арабських і африканських країн. Так і казали ще до повномасштабного вторгнення: у нас тут поруч Україна в біді, ми будемо допомагати, навіщо нам інші біженці.

Зараз у Польщі зайняті пошуками фантомного ворога.

Якщо ця тенденція не зупиниться, Польща ризикує втратити не лише довіру мільйонів українців. Вона ризикує послабити найважливіший союз у Центрально-Східній Європі саме тоді, коли росія залишається найбільшою загрозою для всього регіону.

І так, мені не подобається риторика на кшталт "Польща така сама, як росія". Це неправда.

Польща прийняла мільйони українців, надала величезну військову допомогу, була одним із головних адвокатів України в ЄС і НАТО.

Але водночас ми маємо право називати речі своїми іменами.

Ми маємо право говорити, що в польській політиці останніх років зростає спокуса заробляти голоси на українському питанні.

Що Волинь дедалі частіше використовується не для пошуку історичної правди, а як політичний інструмент.

Що українці стали зручною мішенню для популістів.

Що антиукраїнська риторика поступово виходить із маргінесу в політичний мейнстрим.

Мені страшенно жаль, що у Польщі не всі розуміють, що Україна сьогодні воює не лише за себе. Вона воює за той безпековий простір, у якому Польща може розвиватися, сперечатися про історію, проводити вибори й жити мирним життям. І не давати спокою Україні.

Якби Україна впала у 2022 році, Польща жила б у зовсім іншій реальності.

Якщо вся жесть, яку не просто Польща дозволяє, а активно просуває, не закінчиться, то нічого хорошого цю країну не чекає.

Польща втратить власний людський капітал. Українці поїдуть далі. Тому що через війну приїхали не лише ті, хто став працювати на низькокваліфікованих роботах. Польща отримала наших підприємців, лікарів, інженерів, IT-спеціалістів, студентів.

А сама Польща швидко старіє демографічно. Ну, нехай собі старіє, звісно, раз таке діло.

Польща зараз має всі підстави втратити Україну як стратегічного партнера.

Ми вже найбільша країна Центрально-Східної Європи за військовим досвідом. Так, нам потрібна Польща. Але і ми їй потрібні не менше.

Ще одне, важливе. Українські діти, яких прихистила Польща, памʼятатимуть цю країну не за заявами президентів.

Українські діти памʼятатимуть, хто їх прийняв, хто допоміг, хто пожалів. І памʼятатимуть, хто принизив, хто назвав їх проблемою, хто відправляв назад, у війну.

І про Волинь. Поляки завжди вимагали від світу розуміння своїх травм. Але так і не навчилися визнавати й травми інших.

У такій логіці неможливе примирення взагалі - ні між поляками та українцями, ні між французами та німцями, ні між народами Балкан.

У кожної країни є свої герої, хоча для іншої країни вони можуть бути злочинцями чи навіть зрадниками. Кожна країна оцінює своїх герої, виходячи зі своїх національних інтересів. Ми не чіпаємо ваших, до яких маємо купу претензій. А ви залиште у спокої наших. Попри всі ваші претензії.

Європа стала Європою саме тому, що в певний момент поставила майбутнє вище за історичну помсту.

Я дуже не хочу, щоб моя Україна зараз втягнулася в публічну сварку з Польщею. А ця сварка, схоже, починається.

Хотіли свій орден назад - ну так Нова пошта вам його доставить. До речі, в Тредсі ця ідея виникла зразу після заяв президента Навроцького.

Орден - не проблема. Проблема те, що зараз відбувається у польській політиці. І це величезна біда для Польщі.

Україні немає в чому виправдовуватися. У нас немає антипольських настроїв.

Ми не говоримо про поляків, що всі вони "одинакові". Бо це не правда.

На щастя, Польща дуже неоднорідна. Є політики. Є медіа. Є місцева влада. Є бізнес. Є мільйони людей, які допомагали українцям після 24 лютого 2022 року. І продовжують допомагати. Ми дякуємо і будемо це пам’ятати.

Нам не потрібно втягуватися весь час в історичні розмови. Нами все вже переговорено на роки наперед. Навіть всі відповідні документи підписані.

Для України, як і для Польщі, набагато важливіше говорити про майбутнє:

• - як виглядатиме безпека регіону після війни;
• - як будуватиметься економіка;
• - як розвиватиметься Балтійсько-Чорноморський простір;
• - як разом стримувати Росію.

Ось це важливо зараз, а не те, як змусити країну, яка стікає кровʼю, розкопувати кістки і намагатися визначити, де серед них українські, а де - польські.

І ще, мені здається, що нам саме зараз дуже потрібні не розмови з урядом, з політиками, а розмови з польським суспільством. Розмови через спільні культурні проєкти, книжки, документальні фільми, молодіжні програми і так далі.

Бо всі політики закінчуються, всі політичні цикли минають. Залишаються люди.

Українці не є проблемою Польщі. Українці сьогодні є причиною того, що російська армія не стоїть на польському кордоні значно ближче, ніж вона є зараз.