ДБР, “Скеля” і “Бабель”: історія одного гучного конфлікту

7 липня 2026 року слідчі Державного бюро розслідувань прийшли з обшуками до Олексія Бабенка — власника компанії-виробника дронів Vyriy Industries та співвласника видання «Бабель». Обшуки провели не лише в самого підприємця, а й у його рідного брата, матері та в офісі компанії. 

Формальний привід — підозра у завищенні цін на безпілотники та фіктивних договорах у межах багатомільярдних державних контрактів. Але датою ця справа прив’язана до іншої історії настільки щільно, що ігнорувати збіг було б наївно: рівно за два тижні до обшуків “Бабель” опублікував гучне розслідування про небойові смерті новобранців 425 окремого штурмового полку «Скеля». Ця стаття — спроба розібрати, що саме сталося, які версії подій конкурують між собою, і чому ця історія важлива не лише для двох конкретних сторін конфлікту, а для всієї системи стосунків між державою, силовими структурами та медіа у воюючій країні.

Розслідування, яке підірвало інформаційний простір

23 червня 2026 року “Бабель” оприлюднив матеріал журналістки Катерини Лихогляд про ситуацію в 425 окремому штурмовому полку “Скеля”. Видання опитало понад тридцять свідків — переважно родичів мобілізованих, а також кількох військових полку, які або дезертирували, або досі там служать. Результат — щонайменше 25–26 задокументованих випадків смерті новобранців у навчальних центрах полку за період із кінця 2025-го до весни 2026 року, причому йшлося не про бойові втрати, а про смерті під час підготовки. Частина родичів заявила про ознаки насильства й неналежну медичну допомогу; за даними редакції, серед мобілізованих утримували людей з ВІЛ, туберкульозом і гепатитом С без доступу до необхідних медикаментів.

Ключова деталь, яка відрізняє цей матеріал від типового журналістського розслідування воєнного часу, — це масштаб визнання з боку об’єкта розслідування. Командування “Скелі” не заперечило факти смертей загалом: речник полку публічно підтвердив 24, а пізніше й 25 із 26 випадків, назвавши їх “небойовими” і додавши, що обставини загибелі особовому складу нібито невідомі. Це рідкісна ситуація, коли сторона, проти якої спрямоване розслідування, фактично підтверджує його статистичний кістяк, одночасно заперечуючи інтерпретацію причин. Командира полку підполковника Юрія Гаркавого відсторонили від виконання обов’язків на час службового розслідування, у полку запрацювала місія Офісу омбудсмана та комісія на чолі із заступником начальника Генштабу. ДБР офіційно підтвердило: до публікації “Бабеля” жодної інформації про можливі катування в “Скелі” бюро не отримувало — ні від командування полку, ні від інших служб.

Ескалація навколо самого видання

Паралельно з реакцією держави на зміст розслідування розгорнулася друга лінія подій — тиск на самих журналістів. 25 червня військовослужбовець “Скелі” з позивним Киянин оприлюднив відеозвернення, яке медіа юристи згодом кваліфікували як таке, що містить приховані погрози на адресу авторки матеріалу. Під відповідними публікаціями в соцмережах з’явилися образливі й такі, що містять ознаки цькування, коментарі на адресу журналісток. Українська медіаспільнота — Медіарух, Інститут масової інформації та інші організації — виступила зі спільною заявою, вимагаючи від Генпрокурора, МВС і директора ДБР невідкладно зареєструвати кримінальне провадження за фактом погроз журналістці та забезпечити їй і головній редакторці “Бабеля” Катерині Коберник особисту безпеку.

Показово, що сама формула цієї заяви розрізняє дві різні реакції держави: медіаспільнота окремо наголосила, що реакція на зміст розслідування — тобто службові перевірки, відсторонення командира, робота комісій — була “належною й оперативною”. Претензії стосувалися виключно другого треку — спроби дискредитувати авторів і замовника публікації в анонімних телеграм-каналах. За словами Коберник, у цей період з’явилася “фантастична кількість” матеріалів, які називали Бабенка замовником розслідування, звинувачували його в “війні проти Генштабу” та “посяганні на державну безпеку”. Ця риторика, яка в українському контексті воєнного часу має цілком конкретне політичне навантаження.

За кілька днів до реальних обшуків у телеграм-каналах поширили фейк про нібито вже проведені обшуки з вилученням п’яти мільйонів доларів готівки — інформацію, яку сама редакція згодом спростувала як недостовірну.

Обшуки: офіційна версія слідства

7 липня фейк матеріалізувався — з тією різницею, що сума виявленої готівки становила $3500, а не мільйони. У коментарі виданням ДБР підтвердило факт обшуків, уточнивши предмет перевірки: слідчі досліджують можливе штучне завищення вартості FPV-дронів, які Vyriy Industries постачала державі у 2025 році за багатомільярдними контрактами. За попередньою версією слідства, ціна могла зростати через включення до собівартості завищених виробничих, адміністративних та інших витрат. Обшуки провели не лише в офісі компанії та в Бабенка особисто, а й у членів його родини — брата і матері, — що само собою є нетиповим для справ, які стосуються виключно комерційної діяльності юридичної особи.

Vyriy Industries — не другорядний гравець оборонного ринку. Компанія входить до найбільших виробників FPV-дронів в Україні, її оцінюють у понад мільярд доларів, а сам Бабенко потрапляв до рейтингу Forbes «30 до 30». У компанії підтвердили факт обшуків і заявили, що напередодні проти неї та її керівника розгорнули «скоординовану інформаційну кампанію» з маніпулятивними звинуваченнями в анонімних каналах. Після обшуку телефон і готівку підприємцю повернули; сам він анонсував пресконференцію щодо підозр на той-таки день, 7 липня.

Дві версії, що конкурують за довіру аудиторії

Публічна дискусія навколо обшуків фактично звелася до зіткнення двох інтерпретаційних рамок, і жодна з них поки не має остаточного документального підтвердження.

Перша версія — назвемо її версією процесуальної випадковості — виходить з того, що перевірка цін на дрони є самостійним, наперед існуючим напрямом роботи правоохоронних органів. Питання завищення вартості військових закупівель, зокрема безпілотників, роками залишається чутливою темою в Україні, і поява підозр щодо конкретного виробника сама по собі не потребує зовнішнього мотиву — ринок FPV-дронів масштабний, контракти багатомільярдні, а перевірка ціноутворення є рутинною функцією ДБР. У цій рамці збіг у часі з публікацією про “Скелю” — це просто збіг, зумовлений внутрішньою логікою розслідування, яке могло розпочатися задовго до 23 червня.

Друга версія — версія вибіркового правозастосування — спирається не на зміст підозри, а на сукупність супутніх обставин: обшуки в родичів, які формально не мають стосунку до бізнесу; попередню хвилю дискредитаційних публікацій, що прямо називали Бабенка “замовником” матеріалу про “Скелю”. Фейк про обшуки з мільйонами доларів, який випередив реальні обшуки на кілька днів і, по суті, підготував інформаційний ґрунт; а також загальний контекст тиску на журналістів, які працювали над тим самим матеріалом. Сама Коберник публічно назвала збіг у часі “невипадковим” і додала, що новина “наштовхує на дуже погані висновки”. У цій рамці формальний привід — питання ціноутворення на дрони — постає інструментом, а не першопричиною дій слідства.

Обидві версії на момент публікації цієї статті залишаються версіями. У ДБР офіційно не пов’язують обшуки з журналістською діяльністю Бабенка і не заперечують ведення справи про ціни на дрони як самостійного провадження. Водночас бюро не надало пояснень щодо обшуків у членів родини підприємця, які, за логікою кримінального провадження про заниження чи завищення вартості продукції юридичної особи, формально є третіми особами.

Брифінг пройшов, питання залишились

Брифінг Олексія Бабенка не поставив крапку в історії з обшуками, але чітко окреслив дві принципово різні версії подій. З одного боку, ДБР говорить про можливе завищення вартості дронів і масштабну схему із залученням ФОПів. З іншого — власник VYRIY INDUSTRIES стверджує, що компанія постачає FPV-дрони дешевше за середньоринкові ціни, а всі фінансові операції мають документальне підтвердження. 

Поки слідство лише набирає обертів, суспільство очікує не гучних заяв чи силових акцій, а переконливих доказів, які дозволять відокремити реальні порушення від можливого тиску на одного з найбільших виробників безпілотників в Україні.

Чому цей кейс — не приватна історія одного бізнесмена

Значення цієї справи виходить далеко за межі конфлікту між одним підприємцем і одним державним органом. По-перше, “Бабель” — не єдине видання, що цього літа зіткнулося з тиском, пов’язаним із розслідувальною діяльністю щодо силових структур: паралельно суд заборонив виданням “Слідство.Інфо” та Центру протидії корупції публікувати матеріал про майно брата керівника самого ДБР, а міжнародна організація “Репортери без кордонів” публічно висловила занепокоєння цією забороною. Складання цих епізодів у одну лінію — навіть без доведеного причинно-наслідкового зв’язку між ними — формує картину системного тиску на журналістику, яка займається підзвітністю силового блоку.

По-друге, йдеться про питання, що є структурно вразливим для будь-якої країни, яка веде повномасштабну війну: небойові втрати мобілізованих на етапі підготовки. Це тема, довкола якої суспільство має особливо низький поріг толерантності до замовчування, і водночас тема, розголос якої силові структури можуть сприймати як загрозу довірі до системи мобілізації в цілому. Командувач Сухопутних військ Олександр Сирський публічно назвав ситуацію “ганебною історією” — формулювання, яке саме по собі свідчить про визнання проблеми на найвищому військовому рівні, попри спроби окремих представників полку звести резонанс до поодиноких трагічних випадків.

По-третє, ця історія — тест на інституційну зрілість самого ДБР. Бюро, створене як орган розслідування злочинів посадових осіб і представників силового блоку, опинилося в ситуації, коли його власні дії можуть трактуватися як інструмент тиску на джерело незручної інформації про той самий силовий блок. Незалежно від того, яка з двох версій виявиться ближчою до істини, сам факт, що така інтерпретація можлива і поширена в публічному просторі, є репутаційною проблемою для інституції, довіра до якої і без того залишається предметом дискусії в українському суспільстві.

Ставки для інформаційної стійкості держави

Медіаспільнота у своїй заяві сформулювала тезу, яка виходить за межі конкретного кейса: тиск на журналістів — це “удар по обороноздатності держави”, оскільки підзвітність і довіра є частиною стійкості країни під час війни. Ця теза не є суто риторичною. Розслідувальна журналістика, що працює з темами всередині сектору безпеки й оборони, виконує функцію, яку жоден інший інститут в умовах воєнного стану виконати не може: вона доносить до суспільства інформацію про внутрішні проблеми системи, яка водночас є найбільш закритою для зовнішнього контролю через об’єктивні вимоги безпеки. Якщо кожна така публікація супроводжується або загрожує супроводжуватися процесуальним тиском на її авторів чи власників медіа, це створює стримувальний ефект, який довгостроково шкодить саме тій системі, яку нібито захищає.

Водночас важливо утримуватися від дзеркальної помилки — автоматичного припущення, що будь-яка процесуальна дія правоохоронного органу проти особи, пов’язаної з медіа, є за визначенням політично мотивованою. Vyriy Industries — компанія з мільярдною оцінкою і державними контрактами на мільярди гривень; питання ціноутворення в такому масштабі закупівель є законною сферою інтересу антикорупційних і правоохоронних органів незалежно від того, чи є власник компанії співвласником медіа. Змішування цих двох статусів в одній особі — власника оборонного бізнесу і власника видання — саме по собі створює структурний конфлікт інтересів, який існував ще до появи матеріалу про “Скелю” і буде існувати незалежно від його результату.

Замість висновків

Ситуація навколо ДБР, “Скелі” та “Бабеля” — це не один сюжет, а накладання щонайменше трьох різних процесів: журналістського розслідування про смерті мобілізованих, службової та кримінальної перевірки цін на оборонну продукцію, і публічної кампанії дискредитації, яка передувала обом. Проблема для зовнішнього спостерігача в тому, що ці три процеси розгортаються синхронно й використовують одні й ті самі імена, дати та інституції, через що межа між законним правозастосуванням і вибірковим тиском стає майже нерозрізненою неозброєним оком.

Остаточну відповідь на питання, чим саме — рутинною перевіркою чи помстою за незручну публікацію — були обшуки 7 липня, дадуть не публічні заяви сторін, а хід самого кримінального провадження: чи буде воно доведене до суду, які докази ляжуть в його основу, і чи торкнеться воно колись реальних представників “Скелі”, причетних до описаних “Бабелем” подій. До того часу ця історія залишається показовим прикладом того, наскільки тонкою є межа, яку інституції держави, що воює, мусять утримувати між власним правом на розслідування і обов’язком не перетворювати це право на інструмент тиску на тих, хто розслідує саму державу.