"Репресії" у 2026 році в армії

"Репресії" у 2026 році в армії - це коли тобі дзвонять із КСБС із дуже терміновим бажанням з’ясувати, в якому ж підрозділі проходить службу хлопець, який пише в інтернеті про акції протесту та закликає людей долучатися.

І, як ви розумієте, не для того, щоб вручити йому чи мені, як начальнику, грамоту.

Для розуміння. Дмитро Козятинський - бойовий медик медичної служби Ульф батальйону Вовки Да Вінчі, який звільнився з армії ще РІК ТОМУ. Тобто до Збройних Сил він уже не має жодного стосунку.

Але як командування часто не знає, що реально відбувається на позиціях, так само воно, очевидно, не має актуального розуміння, хто вже давно звільнений із війська.

Про що це все.

Про те, що сьогодні доганяють військових, які висловлюють свою думку. Які, не дай божє, ще й виходять на мирні акції. Так, навіть у свою законну відпустку. Бо ми ж тут поневолені кріпаки.

Я дуже хочу, щоб цивільні, ветерани (які, можливо, вже призабули, як працює армійський механізм) і медіа розуміли, чого насправді коштує діючому військовому підтримка таких акцій.

Коли я вийшла у Дніпрі на акцію на підтримку НАБУ і САП, мені особисто майже нічого не сказали. Але моє керівництво отримало достатньо "уваги" в той час.

Для багатьох військових підтримка протестів може коштувати посади. Звання. Догани. Закритих перспектив. Або просто "профілактичної розмови", щоб людина не забувала, де вона і кому С Л У Ж И Т Ь.

І саме це є найбільшою проблемою.

Бо армія захищає не лише територію. Вона захищає державу, в якій громадяни мають право на власну думку. Якщо військовий, який щодня ризикує життям заради цієї держави, починає боятися висловити свою громадянську позицію - це проблема не окремої людини. Це проблема самої держави.

Страх ніколи не був ознакою сильної влади. Страх - це ознака невпевненості. А спроби змусити всіх мовчати ніколи не створювали довіри. Вони лише накопичували образу й відчуття несправедливості.

Тому я щиро бажаю Генеральному штабу й Офісу Президента знайти кризових менеджерів, які здатні думати на кілька кроків уперед і розуміти наслідки власних рішень.

Бо ми не на росіі.

І загнати українську армію в мовчазне стійло не вийде. Бо український військовий - це не лише людина у формі. Це насамперед громадянин, який узяв до рук зброю, щоб захистити свободу. І було б дивно, якби, захищаючи свободу для всіх, він сам не мав права на неї.