Що демонструє сьогоднішній протест?

Ніяка соціологія не покаже того, що демонструє сьогоднішній протест. А він демонструє відсутність довіри до державних інституцій. У в тому числі від постійних необґрунтованих кадрових рішень. Так само, як запалення – це природна реакція організму на системну хворобу, протест у здоровій державі – реакція народу на порушення суспільного договору.

Місцем для дискусій у правовій державі мав би бути парламент. Але йому суспільство теж не довіряє – це добре видно по тому, що ніхто до парламентарів не звертається, ні до чого їх не закликає. Суспільству очевидно, хто насправді керує парламентом і голосуваннями. За умови військового стану президенту це готові дозволяти доти, доки він рухає державу в суголосний суспільству бік. Себто в бік адекватної правової держави, яку готові на рівних приймати в Євросоюзі. Нічого особистого, просто демократія. Джерелом влади в Україні, хто б там що собі не думав, досі залишається народ.

Парламенту було б незайве повернути собі субʼєктність на системному рівні, а не в окремих виступах. Четвертий уряд за чотири з половиною роки повномасштабної війни з Росією – це невиправдано часті зміни, відповідальність за які кожен з законодавців, який голосує за чергову відставку чергового уряду розділяє з президентом. За півроку до зими, якій прогнозують стати найважчою. На величезний подив західних партнерів, яким українські чиновники та дипломати намагаються доводити, що трансформація тут, незважаючи на війну, відбувається в бік сталих інституцій, а не керованого вручну хаосу. "Корупція вбиває", кричать на кожному протесті вже багато років. Не гірше за корупцію вбиває нездатність усвідомлювати політичну відповідальність за свої дії чи бездіяльність.

Інакше верховенство права та демократія так і залишиться лозунгом на картонці.