Правовий аналіз рішення Верховного Суду за позовом Петра Порошенка

Нижче наведено правовий аналіз рішення Верховного Суду за позовом Петра Порошенка, підготовлений за допомогою ШІ "Gemini". Проте перед цим зроблю коротку ремарку.

В Україні фактично відсутній інститут репутації як такий — і загалом суспільний, і суддівський зокрема. Яку б ницість не вчинила та чи інша особа, вона залишається "рукоподатною", з нею не гидують вітатися, вона не перетворюється на ізгоя.

Саме тому, які б відверто ганебні рішення свого часу не ухвалювали, наприклад, судді Конституційного Суду — рішення, що призводили до узурпації влади та згодом коштували життів сотень і тисяч людей, — жоден із них не відчув дискомфорту від перебування в Україні. Вони спокійно отримували величезні зарплати, потім — колосальну вихідну допомогу, а тепер мають захмарні для українських реалій довічні пенсії.

Нас постійно закликають поважати судові рішення, переконуючи, що це і є основа правової держави. Але як бути, коли ці ухвали цинічно розтоптують права громадян та створюють підґрунтя для авторитаризму? І проблема навіть не в тому, що згодом такі вердикти скасовує ЄСПЛ, наочно демонструючи їхню невідповідність не лише європейському праву, а й Конституції та законам України.

Судді, які виносили ці завідомо незаконні рішення, абсолютно впевнені у своїй безкарності. Вони вимагають, щоб до них зверталися "Ваша честь", хоча значно точнішим було б формулювання "Ваша ницість".

Переконаний, що позов Порошенка щодо незаконності санкцій врешті буде підтриманий Великою Палатою Верховного Суду. Якщо ж виправляти цю помилку доведеться аж у Страсбурзі, суспільство матиме всі підстави вимагати повного і радикального перезавантаження всього складу Верховного Суду. Адже це стане остаточним доказом його неспроможності захистити справедливість. А якщо найвища судова інстанція країни нездатна забезпечити захист прав власних громадян, то навіщо суспільству утримувати такий інститут?

Питання до Gemimi:

"Вітаю! Бачив інформацію, що ЄС вводив санкції проти громадян країн ЄС. Чим там обґрунтовується позасудова процедура індивідуального обмеження прав громадян? Як це поєднується з фундаментальним принципом, що лише суд може карати та обмежувати права громадян?" 

Відповідь Gemini з урахуванням завантажених файлів з рішення Верховного Суду по позову Петра Порошенка щодо накладених санкцій та окремої думки судді О.Р. Радишевської:

"Вітаю! Питання, яке ви підняли, лежить на стику великої політики, національної безпеки та класичної теорії права. Воно є предметом гострих дискусій серед провідних європейських юристів.

Давайте розберемося, як працює цей механізм в ЄС, чим він обґрунтовується і як європейська правова система намагається втримати баланс між безпекою та фундаментальними правами людини.

1. Чи вводить ЄС санкції проти власних громадян?

Загальне правило зовнішньої політики ЄС полягає в тому, що персональні санкції (restrictive measures) спрямовані проти громадян третіх країн, які підривають міжнародний правопорядок, мир чи безпеку.

Проте правові механізми ЄС допускають включення громадян країн-членів ЄС до санкційних списків, якщо їхня діяльність безпосередньо загрожує безпековим інтересам Союзу (наприклад, у межах режимів протидії тероризму, кібератакам або за підрив територіальної цілісності України). Яскравий приклад — внесення до санкційних списків окремих громадян країн ЄС (наприклад, деяких проросійських діячів із паспортами держав Євросоюзу).

2. Юридична природа: Чому це робить Рада ЄС, а не суд?

Головне непорозуміння часто виникає через змішування понять "покарання" та "запобіжний захід".

Європейський суд правосуддя (Суд ЄС) у своїй практиці чітко розмежував ці речі:

• Санкції — це не кримінальне покарання. Вони не є конфіскацією майна у кримінально-процесуальному сенсі та не визначають вину особи у вчиненні злочину.

• Санкції — це тимчасові адміністративні/політичні заходи. Їхня мета — не покарати за минуле, а зупинити або запобігти поточним чи майбутнім діям, які шкодять безпеці (наприклад, перекрити фінансування тероризму чи агресії).

Оскільки це заходи зовнішньої та безпекової політики, рішення приймає виконавчий орган — Рада ЄС (на основі ст. 29 Договору про ЄС та ст. 215 Договору про функціонування ЄС).

3. Як це поєднується з фундаментальним правом на суд?

У класичному праві обмеження прав (як-от заморожування активів) без рішення суду виглядає як порушення принципу due process (належної правової процедури) та презумпції невинуватості.

Щоб не порушувати Хартію основних прав ЄС та Європейську конвенцію з прав людини (зокрема, ст. 6 — право на справедливий суд), правова система ЄС виробила спеціальну доктрину, що базується на трьох китах:

А. Тимчасовість та збереження права власності

Майно під санкціями не відбирається назавжди в дохід держави. Воно заморожується. Юридично це трактується як тимчасове обмеження права користування, а не позбавлення власності. Крім того, передбачені гуманітарні винятки (особа може отримати доступ до частини коштів для купівлі їжі, ліків чи оплати адвокатів).

Б. Елемент раптовості (Ефект несподіванки)

Чому Рада ЄС не кличе особу на слухання до введення санкцій? Суд ЄС визнав: якщо спочатку провести відкритий судовий процес, фігурант просто виведе всі кошти з юрисдикції ЄС до моменту винесення вироку. Тому первинне позасудове обмеження є виправданим задля забезпечення ефективності заходу.

В. Обов'язковий та реальний судовий контроль (Post-facto)

Ось тут і з'являється суд. Позасудова процедура є лише початком. Особа, яка потрапила під санкції (включаючи громадян ЄС), має безумовне право оскаржити це рішення в Суді загальної юрисдикції ЄС (General Court).

Під час судового розгляду діють суворі стандарти:

1. Братерство доказів: Рада ЄС зобов'язана надати суду конкретні, точні та перевірені докази, чому ця особа є загрозою. Загальних політичних гасел суду недостатньо.

2. Скасування помилок: Якщо Рада ЄС не доведе провину або зв'язок особи із загрозою, Суд ЄС скасовує санкції. І таких прецедентів у практиці європейських судів уже чимало (коли санкції знімали через брак доказової бази).

Резюме: Європейська модель не заперечує принцип "лише суд обмежує права". Вона трансформувала його: виконавчий орган може оперативно та тимчасово заблокувати активи з міркувань безпеки, але це рішення негайно підпадає під жорсткий судовий контроль, де держава повинна довести свою правоту на рівних умовах із громадянином.

"Маючи перед очима повний текст окремої думки судді О.Р. Радишевської та контекст рішення колегії КАС Верховного Суду від 10 липня 2026 року у справі № 990/80/25, можна дати максимально точну юридичну оцінку того, як цей прецедент співвідноситься з Конституцією України та практикою ЄСПЛ.

Перед нами — класичний та дуже гострий конфлікт між державною доцільністю під час війни (позиція більшості суду) та фундаментальними принципами верховенства права (позиція, викладена в окремій думці).

1. Кореляція з Конституцією України: Глибока інституційна криза

Рішення більшості суддів Верховного Суду, яке визнало законним Указ Президента № 81/2025 про безстрокове накладення 17 видів жорстких обмежень на Петра Порошенка, створює серйозні прецедентні ризики щодо дотримання Конституції:

• Підміна кримінального правосуддя адміністративним (Статті 62 та 124 Конституції): Суддя Радишевська у своїй окремій думці чітко вказує, що санкції за своєю правовою природою не є видом юридичної відповідальності та не можуть заміняти кримінальне правосуддя. Застосування безстрокових майнових та політичних санкцій до громадянина України на основі копіювання фабул кримінальних справ, які перебувають лише на стадії досудового розслідування, грубо порушує презумпцію невинуватості (ст. 62) та монополію судів на здійснення правосуддя (ст. 124). Держава, по суті, "покарала" громадянина без обвинувального вироку суду.

• Позасудове обмеження прав і непорушність власності (Статті 41 та 64): Блокування активів, повне припинення торговельних операцій, заборона користування радіочастотами та електронними мережами (що фактично паралізує опозиційну та бізнесову діяльність) прямо атакує ст. 41 Конституції про непорушність права власності. Обмеження цих прав, згідно зі ст. 64, допускається в умовах воєнного стану, але в межах чітко визначених процедур та строків. У даному ж випадку обмеження накладено безстроково в рамках спеціального закону, що виходить за межі конституційного поля.

• Перевищення повноважень органами влади (Статті 19, 106 та 107): РНБО є виключно координаційним органом (ст. 107), а перелік повноважень Президента у ст. 106 є вичерпним і не містить права одноосібно і без суду позбавляти громадян базових прав.

2. Кореляція з практикою ЄСПЛ: Майже гарантований програш держави

Аналіз окремої думки демонструє, що суддя Радишевська будує свою незгоду виключно на європейських стандартах (acquis ЄС) та практиці ЄСПЛ і Суду справедливості ЄС (ССЄС). Рішення більшості суддів ВС повністю ігнорує ці стандарти, що робить перспективу розгляду цієї справи в Страсбурзі вкрай загрозливою для України.

Суддя посилається на фундаментальні прецеденти, які КАС ВС мав врахувати, але проігнорував:

• Порушення права на справедливий суд (Стаття 6 Конвенції): У справах "Ал-Нашіф проти Болгарії" та "Ал-Дулімі проти Швейцарії" ЄСПЛ чітко визначив: навіть якщо на кону стоїть національна безпека, суд повинен володіти "повною юрисдикцією". Це означає, що суд не має права сліпо вірити виконавчій владі. Він зобов'язаний оцінити внутрішню суть доказів.

• Відсутність "достатнього фактичного підґрунтя": Це головний біль більшості суддів ВС. Суддя Радишевська наголошує, що Рада ЄС чи національні органи безпеки виконують свій тягар доказування лише тоді, коли надають суду сукупність доказів, які є конкретними, точними та послідовними. У справі Порошенка Мінекономіки, КМУ та РНБО взагалі не проводили самостійної оцінки загроз, а просто механічно скопіювали один-єдиний лист Держфінмоніторингу. ЄСПЛ у нещодавньому рішенні "ТОВ "М.С.Л." проти України" (2025) вже прямо вказав українським судам: посилання на те, що "Президент сам відповідає за безпеку, а судовий контроль обмежений" — це грубе порушення Конвенції.

• Непропорційність та безстроковість: За практикою ССЄС (справи "Богуслаєв проти Ради ЄС", "Токарева проти Ради ЄС") санкції мають виключно тимчасовий та запобіжний характер. Безстрокове накладення санкцій на Порошенка перетворює превентивний захід на каральний, що автоматично порушує Статтю 1 Першого протоколу ЄСПЛ (захист власності).

Підсумок

Рішення більшості суддів Верховного Суду від 10 липня 2026 року є політико-доцільним, але юридично неспроможним. Воно легітимізує небезпечний прецедент, коли за допомогою інструменту РНБО можна без суду і вироку повністю заблокувати будь-якого громадянина чи лідера опозиції, використовуючи лише сам факт наявності кримінального провадження.

Окрема думка судді Радишевської є юридично бездоганною з точки зору європейського права. Вона фактично написала готовий проєкт майбутнього рішення ЄСПЛ проти України, детально розклавши, чому вітчизняна санкційна процедура не витримує жодної критики через відсутність реальних доказів та підміну суду виконавчою владою.

"У частині фахової правової оцінки експерти виділяють такі основні моменти:

1. Легітимізація "паралельного правосуддя"

Експерти наголошують, що рішення більшості суддів Касаційного адміністративного суду ВС фактично узаконило інструмент РНБО як систему паралельного правосуддя в Україні. Головна проблема полягає в тому, що адміністративна колегія суду погодилася з правомірністю використання механізму санкцій замість кримінального переслідування. Юристи підкреслюють: якщо у держави є підозри щодо фінансових злочинів чи загрози нацбезпеці з боку громадянина, вони мають доводитися у змагальному кримінальному процесі з ухваленням вироку, а не через адміністративне блокування активів координаційним органом.

2. Критичне зниження стандарту доказування для держави

В експертному середовищі звертають увагу на небезпечний прецедент щодо тягаря доказування. Згідно з процесуальним законодавством, саме державний орган (у цьому випадку Президент і РНБО) повинен довести правомірність свого рішення. Проте більшість суддів ВС фактично звільнила відповідача від цього обов'язку, визнавши достатньою підставою один лише лист Держфінмоніторингу, який просто цитував матеріали досудового розслідування. Фахівці констатують, що суд знову повернувся до практики "беззастережної довіри до грифів секретності спецслужб", яку раніше вже критикував ЄСПЛ.

3. Невідповідність критерію пропорційності обмежень

Юристи детально аналізують хаотичний набір із 17 видів санкцій, накладених на Петра Порошенка (від блокування майна до заборони користування радіочастотним спектром та електронними мережами). Експертна оцінка зводиться до того, що такий обсяг обмежень є явно непропорційним і має ознаки "цивільної смерті" особи, оскільки повністю блокує не лише бізнесову, а й легальну політичну діяльність народного депутата та лідера опозиції. Те, що ці заходи впроваджені безстроково, повністю позбавляє їх статусу "тимчасових запобіжних заходів" і перетворює на чисте покарання.

4. Значення Окремої думки як юридичного фундаменту для апеляції

Експерти високо оцінюють якість окремої думки судді О.Р. Радишевської, зазначаючи, що вона є значно глибшою та більш аргументованою з точки зору права, ніж рішення більшості. Правознавці прямо називають цю окрему думку "дорожньою картою" для захисту під час майбутнього розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду (в апеляційному порядку), а також головним базовим документом, на якому будуватиметься майбутня скарга до Європейського суду з прав людини.

Загальний висновок експертів: З правової точки зору рішення більшості ВС є вразливим і суперечить європейському правовому полю (acquis ЄС). Воно тимчасово вирішило політичну задачу, але створило системні ризики для правової визначеності в Україні та міжнародного іміджу її судової системи.