Всі проти всіх

Якби путін був трохи розумнішим, він би вже припинив війну. Бо таке враження, що повоєнний мир буде страшнішим. Ні, не через обстріли. Через внутрішню війну всіх проти всіх. Вона, придивіться уважно, вже іде.

Прогрес проти совка, мудрість проти самодурства, правозахист проти беззаконня - це її позитивна сторона. Але є і протилежна. Коли деруть горлянки за прізвища замість сенсів. Коли захищають особисте, а не принципи. Коли атакують через різні погляди на життя, не тільки політику. Коли право сили всуху виграє у сили права.

Нещодавно на стратсесії я поставив питання одному з найяскравіших і найрозумніших візіонерів України що робити з розібраним на атоми суспільством, яке вже є оголеним нервом? Коли ПТСР у всіх. Коли купа зброї і всі заводяться з напівоберту. Коли правова система мертва і одиває лише по команді згори? Чіткої відповіді я не почув. Було справедливе відсилання на роль церкви, та воно не замінить іншого.

По-перше, лідерство. Зараз на чолі держави стоїть егоїстичний і авторитарний харизмат, який дбає про збереження і посилення своєї влади. Він не зацікавлений в обʼєднанні країни, якій він вже набрид і втрачає довіру не за соцопитуваннями, а насправді.

Хто може стати обʼєднавчим фактором? Я не заміню своїм висновком дослідження науковців, але базою має стати персона, яка стане своєю і для військових, і для цивільних. Для тих, хто пережив війну тут, і хто виїхав за кордон. Для всіх, кого щось розділяє.

Він не повинен бути ідеальним, він має бути прийнятним. Для пошуку такого треба не закохуватись в лідера, а оцінювати його. Всебічно. І позитивні, і негативні риси. Потім обирати головою. З цим поки важко. І я розумію мого старого приятеля-візіонера, який знав відповідь, але сумнівався в тому, чи варто її озвучувати. Бо притомність і вміння думати - це ще дві відповіді на питання "що робити?" Тоді і у путіна не залишиться шансів зламати нас зсередини.