І дійсно, чи може Іран вдарити по Україні?

Ще кілька місяців тому таке питання прозвучало б як сюжет для військового трилера. Сьогодні, 28 липня 2026 року, воно стало предметом серйозного аналізу українських і міжнародних експертів. 

Приводом стала не абстрактна ескалація, а конкретний інцидент: Міністерство закордонних справ Ірану звинуватило Україну в ударі по іранському судну в Каспійському морі, яке, за версією Тегерана, перевозило військовий вантаж до Росії. У відповідь пролунали погрози ракетним ударом — і Київ почав рахувати, наскільки ці погрози реальні.

Звідки взялося напруження

Логіка конфлікту прозора. Іран уже давно постачає Росії дрони-камікадзе та компоненти для їх виробництва — саме тому підозра щодо судна в Каспії виглядає правдоподібно. Якщо СБУ дійсно причетна до удару по цьому вантажу, Тегеран отримує формальний привід говорити про "відповідь" Києву, а не лише мовчки продовжувати підтримувати Москву з-за лаштунків.

Але є й ширший контекст: Іран сам щойно пережив масштабну війну з Ізраїлем та США — операцію, яку західні джерела називають Epic Fury. Вона суттєво виснажила іранські запаси балістичних ракет і завдала ударів по пускових установках, складах та підприємствах ракетної галузі. Тобто погрози лунають з боку країни, яка сама щойно опинилась під ударом і навряд чи прагне відкривати ще один фронт.

Чим Іран теоретично міг би вдарити

Питання "чим" має цілком конкретну відповідь — і вона тривожна сама по собі. В арсеналі Ірану є кілька типів балістичних ракет середньої дальності, здатних за заявленими характеристиками долетіти з північних районів країни до українських міст:

• Ghadr і Emad — ракети на базі Shahab-3 (яка своєю чергою походить від північнокорейської Hwasong-7), із заявленою дальністю близько 2000 км.

• Sejjil — твердопаливна двоступенева ракета, що дебютувала ще у 2008 році; твердопаливна конструкція означає значно коротший час підготовки до пуску порівняно з рідкопаливними системами.

• Khorramshahr — ракета, яку експерти називають найнебезпечнішою: для неї розроблено бойову частину з суббоєприпасами (до 20 окремих блоків, що розлітаються в радіусі приблизно 8 км від точки розведення). Така конструкція створювалася спеціально для ураження міської забудови та ускладнення роботи протиракетної оборони — вона вже застосовувалася проти Ізраїлю.

Окрім балістики, Іран має й дрони дальньої дії — "Шахед", "Араш", "Мохаджер" — здатні долітати на відстань понад 2000 кілометрів, тобто теоретично охоплюють практично всю Європу, а не лише Україну. Тобто, Іран технічно може дістати майже будь-якої європейської країни, але такий удар автоматично затягнув би в конфлікт увесь континент — а це вже зовсім інший рівень ставок, ніж локальна "відповідь" Україні.

Але чи означає "може" — "вдарить"

Тут аналітики й військові розходяться в акцентах, хоча висновок загалом збігається: технічна спроможність — не те саме, що стратегічний намір.

По-перше, іранські запаси балістичних ракет середньої дальності після ударів по Ізраїлю у 2025–2026 роках та після операції США й Ізраїлю проти самого Ірану суттєво скоротилися. Якщо ракети й полетять, то, найімовірніше, "одиницями", а не масованим залпом.

По-друге, Іран зараз сам перебуває під загрозою нового удару з боку США та союзників і навряд чи може дозволити собі одночасно воювати на два фронти. Особисто я вважаю, що перспектив у такого сценарію в Ірану немає. До того ж Україна вже готова відповісти — зокрема безпілотниками та окремими типами ракет, розгорнутими проти самого Ірану у координації зі США та іншими партнерами.

По-третє, дальність 3000–4000 км, про яку також згадують іранські арсенали, для України вже не новина — країна роками живе під ракетними та дроновими ударами Росії і напрацювала і досвід, і певні інструменти протидії.

Чи здатна Україна себе захистити

Тут чесна відповідь — "частково, і це проблема на рівні всієї Європи, а не лише Києва".

Комплекси Patriot, якими розташовує Україна, мають обмежені можливості проти балістичних ракет середньої дальності: їхня ефективність залежить від швидкості цілі, траєкторії польоту та здатності бойової частини маневрувати. Саме проти таких загроз, як касетна бойова частина Khorramshahr, класична протиракетна оборона працює гірше — конструкція спеціально розрахована на те, щоб перевантажити систему перехоплення кількома блоками одночасно.

Водночас варто розділяти два сценарії. Масована ракетна кампанія Ірану проти України малоймовірна саме через виснаженість іранського арсеналу та відсутність стратегічного сенсу відкривати другий фронт. А поодинокі демонстративні пуски — цілком інша історія: їх Україна, за оцінками військових, здатна або перехопити наявними засобами, або пережити без катастрофічних наслідків, спираючись на досвід трирічної війни з Росією.

Що ж далі?

Технічно Іран справді має засоби, здатні долетіти до України — і навіть далі, до практично будь-якої точки Європи. Це не пропаганда і не перебільшення, а реальність, підтверджена характеристиками наявних у Тегерана ракет. Але технічна спроможність — лише половина рівняння. Друга половина — політична воля та стратегічний розрахунок, а тут аргументи проти масштабного удару переважують: виснажений ракетний арсенал, активна загроза власній безпеці з боку Ізраїлю та США, відсутність вигоди від відкриття нового фронту.

Найімовірніший сценарій — це не повномасштабна кампанія, а обмежена демонстрація сили: один-два пуски заради збереження обличчя після звинувачень у бік Києва. Україна, судячи з заяв військового керівництва, розглядає такий сценарій як прийнятний ризик, а не екзистенційну загрозу. Втім, саме тому, що поодинокий удар цілком реалістичний, розслаблятися зарано — а питання посилення протиракетної оборони залишається актуальним незалежно від того, чи прилетить щось з Ірану найближчим часом.