Bird of Prey проти “Шахедів”: як Європа шукає економічну відповідь на дронову війну

Компанія Airbus Defence and Space представила на Міжнародному авіасалоні у Фарнборо 2026 багаторазовий безпілотник-перехоплювач Bird of Prey як спеціалізовану протидію одностороннім атакуючим безпілотникам типу Shahed. Програма має на меті надати європейським збройним силам доступний спосіб відбиття масованих атак безпілотників, не покладаючись на дорогі ракети ППО.

Проблема, що змінила правила гри

Війна в Україні оголила фундаментальну ваду сучасної протиповітряної оборони — її вартісну асиметрію. Коли безпілотник ціною в кілька тисяч євро збивають ракетою вартістю у сотні тисяч чи навіть мільйони, це не перемога, а повільне виснаження оборонного бюджету. Саме ця математика стала головним викликом для європейських армій, які роками будували системи ППО в очікуванні дорогих і рідкісних цілей — літаків, крилатих і балістичних ракет, — а не рою дешевих дронів-камікадзе, що запускаються сотнями.

Масштаб проблеми ілюструють цифри: лише за червень 2026 року Україна зафіксувала майже шість тисяч атак дронів типу Geran (модифікація іранського Shahed) та безпілотників-пасток — у середньому майже двісті запусків щодоби. Жодна система ППО, розрахована на класичну повітряну загрозу, не витримає такого навантаження економічно, навіть якщо технічно здатна перехопити кожну ціль.

Європейська відповідь: від концепції до полігону за дев'ять місяців

На цьому тлі представлений на авіасалоні у Фарнборо 2026 проєкт Bird of Prey від Airbus Defence and Space виглядає не стільки технологічним проривом, скільки спробою розв'язати проблему з правильного кінця — з боку економіки, а не лише балістики.

Ідея проста і водночас нетривіальна у виконанні: замість одноразової ракети — багаторазовий літальний апарат-перехоплювач, який після виконання завдання повертається на базу, переозброюється і знову йде в політ. Це принципова зміна логіки: замість «один постріл — одна ракета — одна ціль» з'являється платформа, здатна за один виліт знищити кілька дронів і повернутися для повторного використання.

https://youtu.be/somXImCm9co?si=9ksQtZxJZ2mptfRr 

Показово, що Airbus не створював технологію з нуля, а взяв за основу вже перевірену платформу — безпілотник-мішень Do-DT25, який десятиліттями використовувався для тренування розрахунків зенітних ракетних комплексів. Логіка тут інженерно елегантна: апарат, який раніше імітував ціль для ракет «земля-повітря» та «повітря-повітря», тепер сам стає мисливцем. Швидкість розробки — від задуму до першого демонстраційного польоту на полігоні в Німеччині приблизно за дев'ять місяців — також свідчить, що виробник свідомо обрав шлях адаптації наявних рішень, а не багаторічного циклу розробки принципово нової платформи.

Анатомія перехоплювача

Технічно Bird of Prey — це компактний апарат довжиною близько трьох метрів і розмахом крил 2,6 метра, який запускається катапультою, що само собою знімає потребу у злітно-посадковій смузі й дозволяє розгортати систему мобільно, ближче до загрозливих напрямків.

Універсальність платформи, вочевидь, є свідомим інженерним рішенням: залежно від типу завдання вона може нести не лише ракети-перехоплювачі, а й обладнання радіоелектронної боротьби, імітатори протирадіаційних ракет чи системи розсіювання полови чи спалахів для введення в оману систем наведення противника. Це перетворює апарат із вузькоспеціалізованого антидронового засобу на багатофункціональну платформу, придатну для ширшого спектра завдань у повітряному просторі.

У «протидроновій» конфігурації головним інструментом ураження слугують керовані ракети Mark I виробництва естонської компанії Frankenburg Technologies — невеликі снаряди типу «вистрілив і забув» довжиною близько 65 см і вагою менше 2 кг, з дальністю до 1,5 км та осколковою бойовою частиною, що детонує поблизу цілі. Продемонстрований прототип ніс чотири такі ракети, тоді як у серійній конфігурації очікується до восьми — тобто потенційно до восьми збитих дронів за один виліт без повернення на базу.

Автономність під людським контролем

Окремої уваги заслуговує рівень автоматизації системи. За описом виробника, апарат самостійно виконує пошук цілі, її виявлення, класифікацію, супровід і призначення на ураження — і лише після завершення цього циклу запитує в оператора дозвіл на застосування зброї (або діє за заздалегідь визначеними правилами ведення бою). Це показова ілюстрація загального тренду в сучасних оборонних технологіях: максимальна автономність на етапі виявлення й аналізу при збереженні людини в контурі прийняття рішення про застосування летальної сили. Такий підхід дозволяє скоротити час реакції — критично важливий параметр при масованих атаках дронів-роїв — не порушуючи при цьому усталених принципів контрольованого застосування зброї.

Інтеграція та геополітика постачання

Не менш важливим за саму платформу є те, як вона вбудовується в ширшу архітектуру оборони. Bird of Prey керується через Інтегровану систему управління боєм (IBMS) Airbus, що відкриває шлях до інтеграції з командно-штабними структурами ППО НАТО — тобто система розробляється не як окремий нішевий продукт, а як елемент об'єднаної європейської протиповітряної архітектури.

Окремо виробник наголошує на повній незалежності рішення від американських правил ITAR (Міжнародні правила торгівлі зброєю). Це не другорядна технічна деталь, а стратегічний вибір: відсутність прив'язки до американського експортного контролю значно спрощує продаж системи третім країнам і її інтеграцію в суверенні оборонні мережі без необхідності узгодження з Вашингтоном. У контексті останніх років, коли європейські країни дедалі активніше говорять про оборонну автономність від США, така незалежність постачання стає самостійним маркетинговим і політичним аргументом.

Наскільки це рішення життєздатне

Попри привабливість концепції, варто зважати й на обмеження. По-перше, дальність ураження ракети Mark I у 1,5 км — це відносно невеликий радіус, який вимагає, щоб перехоплювач наблизився до цілі майже впритул, а отже й певної швидкості реакції системи виявлення та наведення. По-друге, багаторазовість платформи означає залежність від логістики: апарат треба повернути, переозброїти й знову запустити, що вносить часовий лаг, недоступний одноразовим ракетам негайного реагування. По-третє, ефективність системи проти справді масованих, роєвих атак (коли одночасно летять десятки цілей) залежатиме від того, скільки таких апаратів зможе одночасно перебувати в повітрі — а це вже питання серійного виробництва й вартості самої платформи, дані про яку поки не розкриваються.

Втім, наступні кроки виробника — додаткові бойові випробування протягом 2026 року за участі потенційних замовників — свідчать, що проєкт переходить від демонстраційної стадії до перевірки в умовах, наближених до реальних. Це і буде справжнім тестом: чи здатна концепція багаторазового перехоплювача не лише продемонструвати вражаючий політ на полігоні, а й показати економічну та оперативну перевагу над традиційними засобами ППО в умовах реальної, а не показової інтенсивності атак.

Ширший контекст

Bird of Prey — не поодинокий проєкт, а частина більшого руху європейського оборонпрому в бік спеціалізованих антидронових рішень. Досвід війни в Україні остаточно довів: майбутнє протиповітряної оборони визначатиметься не лише кількістю й дальністю ракет, а здатністю масштабовано й економічно ефективно протидіяти дешевій, але численній загрозі. У цьому сенсі поява таких платформ, як Bird of Prey, — це не просто новий продукт в оборонному каталозі Airbus, а симптом ширшої переоцінки самої архітектури європейської ППО в епоху дронової війни.