Підсумки 40-денної операції «Примус росії до миру», оголошеної Зеленським

Вирішив підбити підсумки 40-денної операції «Примус росії до миру», оголошеної Зеленським. Ось що з цього вийшло.

Як все починалося

25 червня 2026 року президент України Володимир Зеленський затвердив проведення Службою безпеки України 40-денної операції впливу на державу-агресора, яку неофіційно назвали «примус росії до миру». Ціль формулювалася прямо: змусити росію завершити війну, системно тиснучи на ключові точки, від яких залежить її здатність воювати далі — нафтову інфраструктуру, засоби протиповітряної оборони, логістику, військове виробництво та флот.

Заява одразу викликала бурхливу реакцію в російському пропагандистському середовищі: телеведучі, «воєнкори» та чиновники обурювалися самим формулюванням, забувши, що термін «примус до миру» свого часу застосувала сама росія — щодо війни проти Грузії 2008 року.

Політичні коментатори тоді ж звертали увагу, що йдеться не про одноразову акцію, а про нову логіку ведення війни — продовження підходу операції «Павутина»: серії далекобійних ударів по стратегічних цілях у глибокому тилу противника. Водночас експерти застерігали: сама по собі 40-денна кампанія навряд чи змусить росію сісти за стіл переговорів — потрібен комплексний і тривалий тиск.

Що робили 40 днів

За словами Служби безпеки України, упродовж кампанії було здійснено понад 100 успішних уражень стратегічно важливих об'єктів на території росії та на тимчасово окупованих територіях України. Робота велася одразу в кількох напрямках:

Нафтова інфраструктура. Удари наносилися по 14 нафтопереробних заводах, десятках нафтобаз, резервуарних парках, нафтоперекачувальних станціях, нафтових терміналах і навіть по нафтовидобувній платформі в Каспійському морі. Серед найпомітніших цілей — Петербурзький, Ярославський, Нижньогородський, Пермський і Волгоградський НПЗ, три заводи в Уфі, комплекс «Перший завод», а також нафтоперекачувальні станції «Черкаси» і «Субханкулово».

«Тіньовий флот». Окремим напрямом стало системне ураження суден, які росія використовує для обходу міжнародних санкцій на експорт нафти. Під удари потрапили танкери Blue, Louise 1, Banda, Avero та два вантажні судна під санкціями. Загалом лише за місяць зафіксовано щонайменше 30 ударів по НПЗ, морській і трубопровідній інфраструктурі та щонайменше 8 інцидентів із танкерами в Азово-Чорноморському регіоні, відповідальність за які офіційно ніхто не брав.

Військова авіація та ППО. Атак зазнали аеродроми «Саки», «Гвардійське», «Бельбек», «Багерове», «Енгельс» і «Ханська», а також Євпаторійський авіаційний завод.

Загальні втрати ворога. За підрахунками, оприлюдненими за підсумками кампанії, уражено понад 21 тисячу одиниць військової техніки, озброєння та військової інфраструктури, а також ліквідовано близько 5 тисяч російських військових.

Як росія відповіла на удари

Реакція росії розгорталася одразу на кількох рівнях — від пропагандистської істерики до практичних кроків на фронті й у власному тилу.

Інформаційно-політична реакція. Уже перші дні кампанії викликали бурхливе обурення в російському пропагандистському середовищі: телеведучі, «воєнкори» та чиновники висловлювали образу через саме формулювання «примус до миру», хоча цей термін ще 2008 року застосовувала сама росія щодо війни проти Грузії. Офіційно Кремль традиційно наполягає, що «примусити росію до миру неможливо» і що будь-який тиск не змінить її позиції, доки не будуть виконані цілі так званої «СВО».

Визнання наслідків ударів. Попри показову зневагу, у Кремля не вийшло повністю заперечити ефект кампанії. Президент росії Володимир Путін визнав, що удари українських дронів по нафтопереробних заводах призвели до дефіциту пального в окремих регіонах країни, хоча і запевнив, що росія нібито «справляється» із ситуацією. За даними Reuters, паливний дефіцит фактично охопив майже всю територію країни: на автозаправках вишикувалися черги, а ціни на бензин зросли до рекордних рівнів. За оцінками Генштабу ЗСУ, на початок липня українські удари вивели з ладу близько 42,74% сумарної потужності нафтопереробки росії.

Посилення ударів по Україні. Головною відповіддю росії стало не послаблення, а навпаки — інтенсифікація власних атак. За даними Генерального штабу ЗСУ, у липні 2026 року російська армія застосувала рекордну за весь час війни кількість керованих авіабомб — понад 8300 (проти 8266 у червні), провела 7922 бойові зіткнення (у середньому понад 250 щодоби, проти 7316 у червні) і здійснила майже 97 тисяч обстрілів, з них понад 1300 — реактивними системами залпового вогню. Паралельно зросла кількість масованих комбінованих ударів по українських містах: у ніч на 1 серпня балістичні ракети та ударні дрони вдарили по семи районах Києва, внаслідок чого загинули щонайменше дев'ятеро людей і понад 30 отримали поранення; у ніч на 5 серпня, вже після формального завершення 40-денного терміну, по столиці знову вдарили десятками балістичних ракет, ракетами типу «Циркон/Онікс» та понад сотнею ударних безпілотників.

Позиція щодо переговорів. Попри тиск, у Кремлі, за оцінкою Офісу президента України, і надалі розраховують на воєнне розв'язання конфлікту, а не на переговори. Фактично росія відповіла на кампанію не поступками, а спробою продемонструвати, що витримає тиск і збереже ініціативу на полі бою, одночасно нарощуючи власний терор проти цивільного населення України.

Економічний ефект

Тиск на нафтову й морську інфраструктуру позначився і на економіці росії. Через ускладнену обстановку в Азовському та Чорному морях зерновий експорт росії у липні 2026 року впав приблизно на 37,6% — наслідок, який експерти пов'язують саме з паралізацією логістики та ризиками для суден під час кампанії.

Колишній голова СБУ, нині народний депутат Валентин Наливайченко наголошував, що головний результат операції — не в окремих влучних ударах, а в їхньому сукупному ефекті: одночасному військово-технічному, логістичному та економічному тиску, який до того ж дедалі глибше просувається на власне російську територію, а не лише на окуповані землі України.

Що кажуть у владі

4 серпня 2026 року, коли формальний 40-денний термін добіг кінця, президент Зеленський повідомив, що затвердив нові операції СБУ проти росії та заявив про «хороші результати» роботи Служби. За його словами, виконувач обов'язків керівника СБУ Олександр Поклад доповів про пріоритети відомства на серпень.

Керівник Офісу президента Кирило Буданов, коментуючи завершення формального терміну, наголосив, що спецзаходи триватимуть і надалі — без чітко визначених часових меж. За його словами, важливий не сам відлік днів, а результат і те, як Україна вийде з цього процесу. Буданов також зазначив, що, попри локальні просування обох сторін, у Кремлі досі вважають, що зможуть досягти цілей військовим шляхом, хоча стратегічна ситуація на фронті вже тривалий час залишається практично незмінною.

Оцінки експертів

Політологи й аналітики оцінюють підсумки операції стримано-оптимістично. Одні зазначають, що для реального перелому в ставленні росії до переговорів знадобиться не одна, а кілька таких хвиль тиску — можливо, два-три цикли по 40 днів поспіль. Інші, зокрема західні дослідники, підкреслюють, що навіть найуспішніші спецоперації навряд чи здатні самі по собі змусити росію погодитися на мирні перемовини: ефект дає лише поєднання ударів у глибокому тилу з санкційним тиском, який змушує агресора витрачати дедалі більше ресурсів на захист власної інфраструктури.

У сухому залишку...

За 28 червня — 6 серпня (40 календарних днів) видно не симетрію за кількістю ударів, а різні їхні цілі: Росія завдає масованих ударів по Україні з великими цивільними втратами й руйнуваннями, тоді як Україна системно б’є по паливній, портовій та логістичній базі РФ. Додаю скріншоти таблиці, бо чомусь не захотіло тут коректно відображатись. Вибачте за незручності.

Тобто, відчутні російські масовані ракетні удари були не лише 1 і 5 серпня — щонайменше 1–2, 5–6, 19, 29–30 липня та 1, 5 серпня. Їхній безпосередній результат — людські втрати, руйнування цивільної й енергетичної інфраструктури та тиск на Україну щодо ППО.

Українська кампанія за цей період має інший, більш накопичувальний ефект: зупинки переробки на НПЗ, дефіцит пального, тиск на морський експорт і порушення внутрішньої логістики РФ. Політично вона прибирає для росіян відчуття «далекої війни» й змушує Кремль витрачати ППО на тилові об’єкти. Але назвати точну суму економічних втрат РФ наразі неможливо: дані про тривалість простоїв і реальний обсяг пошкоджень часто непублічні.

А що далі?

Формально 40-денна операція «Примус росії до миру» завершилася на початку серпня 2026 року, проте українська влада дала зрозуміти: кампанія глибинних ударів по військових та економічних об'єктах росії не завершується, а переходить у нову, безстрокову фазу. За офіційними даними, за цей час Україна змогла завдати відчутних ударів по нафтовій, авіаційній та морській інфраструктурі росії, ускладнити її обхід санкцій і продемонструвати здатність системно переносити війну на територію агресора. Водночас ані сама операція, ані її продовження поки не привели до зміни позиції Кремля щодо переговорів — росія, за оцінками Офісу президента, усе ще розраховує на військове розв'язання конфлікту.