Рівність через погіршення: що не так з ідеєю мобілізувати багатодітних

4 серпня 2026 року на сайті Кабінету Міністрів з’явилася петиція №41/010443-26еп з вимогою скасувати відстрочку від мобілізації та право на звільнення зі служби для чоловіків, які утримують трьох і більше неповнолітніх дітей.

Уже 6 серпня вона набрала 6 712 голосів із 25 тисяч необхідних. Майже одразу з’явилися зустрічні петиції — №10449, №10451 та №10452 — із вимогою зберегти чинні гарантії.

Петиція — це ще не законопроєкт і тим паче не закон. Навіть 25 тисяч підписів лише зобов’яжуть Кабінет Міністрів розглянути звернення. Заступник голови профільного парламентського комітету Єгор Чернєв уже заявив, що зміни до переліку осіб, які мають право на відстрочку, наразі не розглядаються.

Але суспільна сварка вже почалася.

Батьків однієї чи двох дітей зіштовхнули з батьками трьох і більше. Військових — із цивільними. Родини загиблих — із багатодітними сім’ями. Людей, виснажених роками війни та невизначеності, знову змусили шукати джерело несправедливості не в погано організованих державних процесах, а в іншому громадянинові, якому закон залишив певну гарантію.

Так починається горизонтальна війна всередині суспільства.

Це вкид?

Доказів того, що петиція є організованим інформаційним вкидом, немає. Її автор — юрист і військовослужбовець Микола Груздов, який і раніше використовував механізм електронних петицій та порушував питання строків служби й реформування ТЦК.

Звинувачувати його в участі у чиємусь політичному сценарії без доказів було б маніпуляцією.

Але навіть неспланована ініціатива може працювати як інформаційний вкид за своїми наслідками. Ця петиція вже перевела розмову з відповідальності держави за організацію мобілізації на з’ясування, чиї діти більше заслуговують на батька.

Це зручна підміна. Значно легше запропонувати забрати відстрочку в чітко облікованої категорії громадян, ніж відповісти:

• який чистий кадровий результат це дасть Силам оборони;
• чи враховані стан здоров’я, бронювання, інші відстрочки та перебування за кордоном;
• чому одні служать роками без визначеної перспективи звільнення, а інші роками мають бронювання;
• які альтернативні джерела поповнення війська вже використані;
• якими будуть наслідки для дітей, економіки та демографії.

Держава не повинна оприлюднювати чутливі відомості про свій людський ресурс. Але радикальна зміна закону не може ґрунтуватися лише на емоційному відчутті несправедливості.

Несправедливість щодо одних не можна лікувати відбиранням захисту в інших

Аргумент прихильників петиції звучить емоційно сильно: хіба батько двох дітей менш потрібний своїй родині, ніж батько трьох?

Ні, не менш потрібний.

Кожна дитина однаково потребує батьківської присутності — перша, друга, третя чи шоста. Дитина військовослужбовця з однією дитиною в сім’ї сумує за батьком не менше, ніж дитина з багатодітної родини.

Але з цієї правильної тези зроблено хибний висновок.

Мобілізація чоловіка, який утримує трьох дітей, не поверне додому батька однієї дитини. Вона не встановить строків служби, не забезпечить ротацій і не виправить несправедливого розподілу навантаження.

Вона лише додасть до однієї родини, яка вже живе без батька, ще одну таку родину — але з більшою кількістю людей, залежних від одного дорослого, який залишиться вдома.

Це не відновлення справедливості. Це вирівнювання через погіршення у власного сусіда.

Рівність не означає однаковість

Автор петиції посилається на конституційний принцип рівності. Однак рівність перед законом не вимагає однакового регулювання обов’язків людей, які перебувають у різних обставинах.

Це прямо випливає з Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року №12-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Кирила Бурми.

В абзаці дев’ятому підпункту 5.1 мотивувальної частини Суд наголосив: принцип рівності не є абсолютним. Законодавець може застосовувати диференційований підхід, якщо він має об’єктивне виправдання, переслідує вагому суспільну мету, є пропорційним і узгоджується зі статтею 24 Конституції.

Більше того, однакове регулювання статусу осіб, які перебувають у різному становищі, також може бути невиправданим.

Троє дітей — не сакральне число. Це законодавчо визначена межа, яку можна обговорювати. Але той, хто пропонує її скасувати, має показати:

• скільки придатних і доступних для мобілізації людей це реально дасть;
• скільки дітей та родин зачепить рішення;
• якими будуть соціальні, економічні й демографічні наслідки;
• які менш обтяжливі альтернативи вже використані;
• чи є втручання пропорційним очікуваному результату.

У петиції такого аналізу немає. Є моральна інтуїція, але немає державного розрахунку.

Варто також правильно називати речі. Багатодітні батьки мають не "бронь", а право на відстрочку. Чинний закон захищає не будь-якого біологічного батька, а жінок і чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Якщо людина має заборгованість зі сплати аліментів більш ніж за три місяці, вона не має права на таку відстрочку. Тобто закон уже пов’язує гарантію не лише з народженням дітей, а з їх фактичним утриманням.

Скільки багатодітних родин в Україні? Держава дає дві різні відповіді

Тут необхідне важливе уточнення.

У звіті Державної служби України у справах дітей за 2024 рік зазначено, що за оперативними даними обласних та Київської міської державних адміністрацій в Україні налічувалося 324,8 тисячі багатодітних сімей, у яких виховувалося 1,1 мільйона дітей.

Натомість у звіті за 2025 рік наведено інший зріз: за даними Реєстру посвідчень батьків і дітей із багатодітних сімей станом на 31 грудня 2025 року було обліковано 236,9 тисячі сімей та 799,5 тисячі дітей.

Різниця становить майже 88 тисяч сімей і понад 300 тисяч дітей лише за один рік. Але робити з цього висновок про настільки різке реальне скорочення кількості родин не можна.

Звіти спираються на різні джерела: перший — на оперативні дані регіональних адміністрацій, другий — на Реєстр посвідчень. Це можуть бути різне охоплення, актуальність записів та критерії обліку. Достатнього пояснення, яке дозволяло б коректно порівнювати ці показники, у звітах немає.

Тому правильно говорити не про одну безспірну цифру, а про сотні тисяч родин і приблизно 800 тисяч — 1,1 мільйона дітей у різних офіційних системах обліку.

Ця розбіжність не спростовує аргументу на користь захисту родин. Вона підсилює інший аргумент: перед зміною закону держава спочатку повинна верифікувати власні дані.

Демографічна стратегія є. Чіткої державної відповіді на дискусію немає

Ініціатива про скасування відстрочки походить не від уряду, а від громадянина. Тому стверджувати, що держава вже запропонувала мобілізувати багатодітних батьків, було б неправильно.

Однак уряд не може повністю усунутися від дискусії, яка відбувається на його офіційній платформі та вже перетворюється на суспільне протистояння.

Формально Кабінет Міністрів може чекати, доки петиція набере 25 тисяч голосів. Але відповідальна державна комунікація не повинна обмежуватися формальним очікуванням, коли йдеться про сотні тисяч родин, мобілізацію та демографічну кризу.

Уряд мав би вже зараз пояснити:

• чи розглядається перегляд цієї відстрочки;
• яку суспільну мету має чинна гарантія;
• чи існує розрахунок її можливого скасування;
• які наслідки для дітей і демографії будуть оцінюватися;
• за яких умов такий перегляд узагалі може бути виправданим.

Поки держава мовчить, інформаційний вакуум заповнюють образи, припущення та взаємні звинувачення.

І це особливо дивно на тлі того, що Україна вже має затверджену Стратегію демографічного розвитку до 2040 року.

За даними Фонду ООН у галузі народонаселення, у 2024 році в Україні народилося лише 176,7 тисячі дітей — на 35% менше, ніж у 2021 році. Сумарний коефіцієнт народжуваності оцінювався приблизно у 0,9 дитини на одну жінку за необхідного для простого відтворення населення рівня близько 2,1.

Якщо вже користуватися грубою метафорою "демографічного фронту", то багатодітна родина на ньому точно не ухилялася. Вона вже взяла на себе відповідальність народити, прогодувати, виховати та поставити на ноги кількох майбутніх громадян України.

Це не робить багатодітного батька кращим за інших. Але це створює інший обсяг щоденних обов’язків і більшу кількість людей, які від нього залежать.

Українських досліджень бракує — і це теж проблема

Репрезентативних українських досліджень, які б дозволяли точно оцінити вплив тривалої військової служби одного з батьків на дітей, у відкритому доступі фактично немає.

Тому доводиться звертатися до іноземних даних — переважно американських.

Систематичний огляд 26 досліджень виявив зв’язок між відсутністю одного з батьків через військову службу та зростанням стресу другого з батьків, поведінкових проблем у дітей і звернень по медичну допомогу.

Дослідження медичних даних понад 642 тисяч американських дітей показало, що під час відрядження військового батька кількість звернень із приводу психічних і поведінкових проблем зростала на 11%, поведінкових розладів — на 19%, стресових — на 18%.

Ці відсотки не можна механічно переносити на Україну. Американська контрактна армія, визначені строки відряджень і розвиненіша система підтримки військових сімей суттєво відрізняються від української ситуації. Такі дослідження показують напрямок можливого ризику, але не вимірюють його масштаб в Україні.

Саме тому перед зміною закону потрібне українське дослідження, а не припущення, що жодних наслідків не буде.

Скільки людей насправді можна буде мобілізувати?

Достовірної відповіді у відкритих джерелах немає.

Кількість багатодітних сімей не дорівнює кількості придатних і доступних для мобілізації чоловіків. Для отримання реальної цифри потрібно врахувати родини, у яких немає батька, чоловіків поза мобілізаційним віком, тих, хто вже служить, має проблеми зі здоров’ям, бронювання або іншу законну відстрочку, перебуває за кордоном чи невдовзі втратить підставу через досягнення старшою дитиною повноліття.

Потрібно також оцінити військово-облікові спеціальності, результати ВЛК, потреби конкретних підрозділів і спроможність держави підготувати та ефективно використати цих людей.

У профільному ветеранському медіа з’являлася оцінка, що за певних умов під мобілізацію можуть потрапити "до 20 тисяч" багатодітних чоловіків. Це справді відносно невелика цифра порівняно з кількістю сімей у державних реєстрах.

Але посилатися на неї як на прогноз результату петиції некоректно. Джерело не наводить методології та посилається на неназваних експертів. Крім того, оцінка стосується втрати відстрочки через перевірку аліментів, сімейних обставин і реєстрових даних, а не повного скасування гарантії для всієї категорії.

Отже, ми не знаємо, чи йдеться про сто тисяч людей, п’ятдесят тисяч, двадцять тисяч або ще менше.

Суспільство сперечається про радикальне рішення, чистий кадровий ефект якого ніхто публічно та професійно не обґрунтував.

Де держава має наводити порядок передусім

Станом на травень 2026 року в Україні було заброньовано приблизно 1,37 мільйона військовозобов’язаних працівників. Бронювання необхідне: без оборонної промисловості, енергетики, транспорту, медицини, зв’язку та критичної інфраструктури країна не зможе воювати.

Але критично важливе підприємство — ще не означає, що кожна посада в його адміністративному блоці є критично важливою для держави.

Урядовий аудит системи бронювання вже виявляв штучне збільшення кількості заброньованих та внесення до переліків підприємств, які фактично не відповідали критеріям.

Тому потрібен аудит не лише статусу підприємств, а й конкретних посад і функцій. Інженер оборонного виробництва, оператор енергетичного об’єкта та працівник непрофільного адміністративного підрозділу — це не однакова критичність.

Є й інші великі категорії.

Міністр економіки говорив про близько двох мільйонів людей, які не оновили військово-облікові дані.

За даними Офісу генерального прокурора, із січня 2022-го до вересня 2025 року було зареєстровано 289 600 кримінальних проваджень: 235 646 щодо самовільного залишення частини та 53 954 щодо дезертирства.

Це не 289,6 тисячі унікальних людей, які зараз перебувають у СЗЧ: частина повернулася, деякі справи могли бути закриті або перекваліфіковані. Але масштаб системної проблеми очевидний.

Міністерство оборони вже пропонує військовим після СЗЧ повернення з можливістю обрати один із понад 70 підрозділів. Це правильне визнання того, що проблему не вирішити лише покаранням. Потрібні нормальні переведення, довіра до командування, ротації та передбачуваність служби.

Бронювання, неоновлені дані, СЗЧ та сімейні відстрочки — різні категорії, які можуть перетинатися. Їх не можна просто скласти та оголосити готовим мобілізаційним резервом.

Але перед переглядом сімейних гарантій держава зобов’язана порахувати чистий ефект кожного рішення.

Скасування відстрочки не скасує витрат

Якщо одного з батьків мобілізують із багатодітної родини, щоденна робота нікуди не зникає.

Дітей потрібно годувати, лікувати, навчати, супроводжувати та заспокоювати під час тривог. Другий із батьків може бути змушений скоротити зайнятість або залишити роботу. Родині можуть знадобитися соціальні виплати, послуги догляду, психологічна допомога та підтримка громади.

Держава не ліквідує цю відповідальність. Вона лише частково перекладе її на соціальну систему, місцеві бюджети та платників податків.

Тому результат потрібно рахувати не за кількістю виданих повісток, а за чистим балансом: скільки підготовлених військовослужбовців отримає країна — і скільки економічних, соціальних та демографічних проблем створить одночасно.

Що держава повинна зробити

Перше. Провести в захищеному державному контурі міжвідомчу верифікацію доступного людського ресурсу: зіставити військовий облік, бронювання, відстрочки, стан здоров’я, перебування за кордоном, чинну службу, неоновлені дані та СЗЧ.

Друге. Надати профільному парламентському комітету перевірений розрахунок, а суспільству — безпечне агреговане пояснення: який відносний ефект матиме рішення, які альтернативи враховані та чому обрано саме цю категорію.

Третє. До перегляду сімейних відстрочок оцінити наслідки для дітей, зайнятості другого з батьків, соціальних видатків, психічного здоров’я родин, міграції та народжуваності.

Четверте. Зберегти відстрочку та право на звільнення для людей, які фактично утримують трьох і більше неповнолітніх дітей, доки необхідність і пропорційність іншого рішення не будуть доведені.

П’яте. Закрити схеми через взаємодію реєстрів актів цивільного стану, боржників з аліментів, соціального захисту та військового обліку. Гарантія має належати тому, хто справді утримує дітей, а не тому, хто придбав документи або фіктивно оформив батьківство.

Шосте. Перевіряти бронювання на рівні конкретних посад і функцій, а не лише за статусом підприємства.

Сьоме. Забезпечити передбачувані строки служби, ротації, переведення, відпустки та дієвий механізм повернення після СЗЧ. Одночасно необхідно посилювати підтримку всіх родин військовослужбовців — незалежно від кількості дітей.

Держава має дотримуватися черги

Так, ця війна людоїдська. Вона вимагає людей, ресурсів і дедалі важчих рішень. Не можна гарантувати, що жодну законну відстрочку ніколи не доведеться переглядати.

Але перед тим держава має навести лад у бронюванні, повернути в правове поле людей із неоновленими даними, створити ефективний механізм повернення після СЗЧ, закрити фіктивні відстрочки, забезпечити ротації та порахувати реальний кадровий результат.

І лише якщо буде доведено, що інші можливості вичерпано, можна предметно обговорювати найболючіші обмеження.

Цінність кожної дитини однакова. Відрізняється не її право на батька, а масштаб відповідальності та кількість людей, на яких одночасно вплине державне рішення.

Відстрочка для людини, яка фактично утримує кількох неповнолітніх дітей, — не нагорода за багатодітність і не свідчення того, що одна дитина важливіша за іншу. Це правовий запобіжник, який враховує більший обсяг залежності та наслідків.

Путін веде війну на виснаження не лише проти української армії. Він знищує людський капітал України, змушує родини виїжджати, відкладає народження дітей і намагається зробити нашу країну неспроможною не тільки сьогодні, а й через десять, двадцять чи тридцять років.

Тому рішення, яке може дати невідомий і, можливо, обмежений кадровий результат зараз, але водночас послабити сотні тисяч родин, стимулювати еміграцію та ще глибше вдарити по народжуваності, не можна ухвалювати під тиском гасел.

Росія намагається позбавити Україну майбутнього. Українська держава не має допомагати їй у цьому — навіть ненавмисно. Тому наведення порядку в мобілізації треба починати не з багатодітних сімей..