Як іранська поразка Вашингтона вдарила по Україні і де ми зараз

Світова геополітика не знає кордонів. Вона діє за законами ланцюгової реакції. Помилка у Вашингтоні миттєво відлунює вибухами в Києві. Це жорстока реальність нашого сучасного світу.

Дональд Трамп розпочав свою приватну війну проти Ірану. Він обіцяв чергову швидку перемогу. Він прагнув продемонструвати світові абсолютну силу. Проте реальність виявилася набагато складнішою. Сполучені Штати не здобули жодного стратегічного результату.

Для українців це не чужий далекий конфлікт. Це наш прямий біль. Це наші щоденні ризики для життя.

Кияни відчули наслідки цієї авантюри першими. Наслідки прийшли у вигляді дефіциту ракет.

Під час ескалації США захищали власних союзників. Саудівська Аравія, ОАЕ та Ізраїль благали про захист. Америка передала сотні цінних ракет-перехоплювачів. Вона суттєво опустошила свої стратегічні склади.

З двох тисяч ракет ПРО залишилися дрібниці. Американський ВПК працює за повільними нормами. Він живе за правилами мирного часу.

Сама ракета ПРО складніша у виробництві. Вона коштує дорожче за звичайну балістику. Запаси союзників виснажені.

Тепер українському ППО бракує ракет. Російські агресори відчули цю прогалину. Вони розстрілюють наші міста майже безперешкодно.

Економічний вимір кавалерійського наскоку Трампа на Іран виявився не менш болючим. Світові ціни на нафту стрімко рвонули вгору.

Українські сили безпілотних систем, СБУта ГУР роблять дива та щодня нищать російські нафтобази й логістичні хаби. Показники видобутку нафтив Росії впали дуже глибоко. Вони повернулися до рівня 2000-них.

Це нищівний удар по Кремлю. Проте іранський конфлікт майже зняв цю напругу.

Ціна марки Brent різко зросла. За нею подорожчав і російський Urals. Москва вивозить набагато менше нафти. Але вона все ще отримує надприбутки. Близькосхідний хаос фінансує російську воєнну машину.

Є лише один відносний плюс у цій ситуації. Іран навряд чи передасть свої ракети Росії. Значна частина їхніх арсеналів вже знищена. Або вистріляна по цілях на Близькому Сході.

Проте це не є заслугою політики Трампа.

Військові США провели свою операцію відмінно. Повітряні удари були максимально точними. Американські технології довели свою повну перевагу.

Але політичне керівництво провалило стратегію і не змогло закарбувати результат бойових дій. Дональд Трамп застосував свій стандартний метод. Крок уперед. Два кроки назад.

Гучні кавалерійські наскоки. Постійне загравання з диктаторами. Порожні переговори замість повного дотискання. Влучний народний термін для цього — "пізділінг".

Іранський режим, на жаль, не зламався під цим тиском. Він просто трансформувався та зміцнив позиції.

Релігійні фанатики поступаються місцем силовому блоку. Реальна влада в Тегерані перейшла до КВІР. От ця зміна влади - це напевно єдине досягнення американців.

Тепер в ірані - новий правитель. Це Корпус вартових Ісламської революції. Своєрідний іранський гібрид ФСБ та СС.

Ці люди абсолютно прагматичні. Вони надзвичайно жорстокі. Вони не чекають на релігійне диво. Вони прагнуть лише грошей та влади.

Трамп наївно сподівався на їхню гнучкість. Це була фатальна аналітична помилка. Силовики не йдуть на поступки слабким.

Вони вже готують масштабний геополітичний реванш. Вони активно накачують зброєю шиїтські міліції в Іраку й планують дестабілізувати давнього американського союзника в регіоні - Іорданію. Адже там величезна кількість нащадків палестинських біженців після поразок у низці арабо-ізраїльських воєн. Натомість, курдські лідери вже їздять на переговори в Дамаск до своїх вчорашніх ворогів-ісламістів. Сирія та Ірак знову закипають. Іран знову хоче відродити "шиїтський напівмісяць" та вийти напряму до кордонів Ізраїлю.

А Америка втрачає свої ключові геополітичні важелі.

Іран фактично заблокував судноплавство в Ормузькій протоці. Це руйнує сам фундамент системи Pax Americana.

Століттями західний флот гарантував вільну торгівлю. Тепер Вашингтон безсилий без сухопутної операції. Починати нову сухопутну війну Трамп боїться. Бо ресурси витрачені намарно, а зручний момент для успішної сухопутньої операції упущено за безкінечним триндінням в Truth Social.

Тим часом усередині США росте обурення. Пересічного американця хвилює лише ціна бензину.

Америка — це країна приватних авто та величезних відстаней. Громадський транспорт там розвинений дуже слабо. При Трампі пальне на заправках суттєво подорожчало.

Демократи нещадно атакують Білий дім цими цифрами. Рейтинги президента стрімко падають донизу. Трамп підходить до зустрічі з Сі Цзіньпіном у вересні слабким. Китайський лідер тримає в руках чимало сильних карт.

Нарешті, Україна знову опинилася в делікатній пастці. Ми тривалий час ставили все на США. І правильно. Ось тільки окрім декларацій треба було робити багато речей, які би не на словах, а на ділі зробили нас частиною західного периметру.

Тим часом, Америка очевидно занурюється у власну внутрішню кризу. Вона не вважає нас своїм суперсоюзником. Але всі геополітичні поразки США завжди б'ють по нас найболючіше - такий ось неприємний парадокс.

Це гірка ціна нашої незрілої зовнішньої політики. Ми роками жили солодкими дитячими міфами. Ми займалися самопіаром замість важкої дипломатичної роботи.

Українському суспільству час остаточно подорослішати. Нам слід негайно вийти з рожевих ілюзій. Красиві промови не зупиняють балістичні ракети.

Потрібно тверезо оцінювати реальний стан справ. Жорсткий реалізм — це наш єдиний шанс.

Ми опинилися всередині глобального шторму. Наш порятунок — холодний розум і власна ефективна армія.