Без права на обмін. Чому Москва викреслює зі списків полонених з Донбасу

"Батьківщина тебе кине, синку. Завжди". Ця відома фраза якнайкраще описує реальність для сотень тисяч жителів окупованих територій Донецької та Луганської областей, яких Росія примусово чи через пропаганду затягнула до лав своїх збройних сил.

Якщо ви хочете зрозуміти реальне ставлення Кремля до жителів окупованого Донбасу, не читайте заяви Путіна. Подивіться на списки обміну полоненими. Точніше — на те, кого в цих списках немає.

Днями проєкт "Хочу найти" виклав картки півтори сотні полонених. Усі вони — мешканці Донецької та Луганської областей, яких росіяни згребли до своєї армії. Зараз вони сидять в українських таборах. Сидять місяцями, деякі — понад два роки. І шансів повернутися додому в них практично нуль.

Не тому, що проти Україна. Київ готовий віддавати їх хоч завтра — заявляли ж і про "всіх на всіх", і про регулярні масштабування процесів. Механізм працює: лише від початку 2026 року відбулося вже сім обмінів. Додому поїхали сотні російських військових. Але серед них немає людей із "ЛНР чи ДНР".

На переговорах російські чиновники просто викреслюють ці прізвища. Рязанського чи бурятського контрактника Москва забирає. Донецького чи луганського — залишає киснути в полоні.

Виходить абсурд. Поки представники Червоного Хреста перевіряють умови утримання (а вони для всіх однакові, згідно з Женевською конвенцією), самі полонені з ОРДЛО раптово з'ясовують: для своєї "нової батьківщини" вони — ніхто.

Це не випадковість, а холодний розрахунок російського командування.

За даними того ж "Хочу найти", у двадцятці російських підрозділів із найвищими втратами — одразу сім бригад і полків, сформованих на базі окупованого Донбасу. Схема проста: мобілізованих місцевих кидають у найкривавіші "м’ясні штурми" — розчищати проходи в мінних полях, виявляти наші вогневі точки, виснажувати оборону.

Тільки за офіційними запитами від родичів у цих семи підрозділах обліковуються майже 20 тисяч зниклих безвісти. У реальності цифру можна сміливо множити на три.

Для російських генералів це ідеальна бухгалтерія. Зник безвісти під Бахмутом чи Вугледаром? Чудово. Не треба виплачувати родинам компенсацій, не треба подавати людину на обмін, не треба взагалі звітувати.

Окуповані території для Росії — це не "повернення історичних земель". Це просто безкоштовний людський ресурс із нульовою відповідальністю. Спочатку цих людей використовують як живий гарматний щит на фронті, а коли вони потрапляють у полон — роблять вигляд, що їх ніколи й не існувало.