Марганець без води: аварія, яка оголила системну проблему

Останні події в Марганці продемонстрували значно глобальнішу проблему, ніж вихід із ладу одного насосного агрегату. Йдеться про якість будівництва критичної інфраструктури, її готовність до реальних умов експлуатації та справедливий розподіл відповідальності.

Після знищення Каховської ГЕС для забезпечення Марганця, Нікополя, Покрова та сусідніх громад збудували новий магістральний водогін. 2 серпня внаслідок знеструмлення після російського обстрілу зупинилося насосне обладнання. Після відновлення електропостачання агрегат не запустився, і частина громад на кілька днів залишилася без централізованої води.

Однак передумови аварії виникли значно раніше. Наприкінці 2024-го та на початку 2025 року вийшли з ладу три з чотирьох основних насосів. Обладнання виявилося не пристосованим до фактичних обсягів споживання, а повноцінного резерву система не мала.

Регіональний офіс водних ресурсів не був замовником будівництва, не проєктував водогін і не обирав насосне обладнання. Під час передачі об’єкта РОВР відмовлявся підписувати акт через виявлені недоліки, але водогін усе одно передали на його баланс.

Відтоді працівники РОВР майже два роки підтримували роботу проблемного об’єкта в умовах обмеженого фінансування. Офіс неодноразово звертався до підрядника, замовника будівництва, обласної влади, прокуратури та центральних органів, повідомляючи про несправності, відсутність резерву й необхідність додаткового фінансування.

Не дочекавшись системного розв’язання проблеми, РОВР за рахунок перерозподілу власного обмеженого ресурсу замовив проєкт встановлення менш потужних насосів і ремонт пошкодженого обладнання.

Ситуацію ускладнювало й те, що водоканали Марганця та Покрова протягом першого півріччя 2026 року не розраховувалися з РОВР за отриману воду. Тобто водогін необхідно було утримувати, ремонтувати та готувати до аварійних ситуацій без коштів, які мали надходити за фактично надані послуги.

Коли аварія все ж сталася, саме працівники водного господарства працювали на об’єкті цілодобово, ремонтували обладнання, надали необхідні труби й технічні ресурси та долучилися до створення альтернативної схеми водопостачання.

На цьому тлі першим кадровим наслідком стало відсторонення керівника місцевого РОВР. Публічно також пролунала вимога про його звільнення.

І тут виникає ключовий парадокс. Першим відповідальним фактично визначили керівника структури, яка не створювала проблемний проєкт, попереджала про його недоліки, власними силами підтримувала роботу водогону, а після аварії безпосередньо займалася її ліквідацією.

Це не означає, що дії РОВР не потрібно перевіряти. Питання до швидкості реагування та координації мають отримати об’єктивну оцінку. Але розслідування не може обмежуватися балансоутримувачем.

Оцінювати потрібно весь ланцюг: хто визначав технічні параметри, проєктував водогін, закуповував насоси, приймав будівельні рішення, відповідав за гарантійний ремонт, передавав об’єкт із недоліками та не забезпечив належного фінансування.

Інакше покараними стануть ті, хто майже два роки втримував систему в роботі та ліквідовував наслідки аварії. А рішення, які створили передумови для кризи, залишаться без належної оцінки.

Марганець потребує не швидкого призначення одного винного, а чесного системного розбору. Тільки він дозволить уникнути повторення таких ситуацій на інших об’єктах критичної інфраструктури.