П’ять невеликих замальовок

Я: заспокоюю кохану, що армія ніяк на мене не вплинула і не змінила

Також я: у цивільному одязі в будь-якому магазині на питання, яке потребує ствердної відповіді ("Оплата карткою?") відповідаю: "Так точно!"

***

Кілька днів їздили на завдання. Крім форми я ще вдягав РПС, чим викликав лавину питань із серії: "Нащо вона тобі?!". Найбільшу зацікавленість проявив ротний, проте він був і єдиний кого влаштувала моя відповідь. 

- В мене там аптечка, фляга з водою та пончо, - кажу.

- А, вона в тебе замість барсетки. Нуль питань, - відповів ротний.

За два дні: двічі знадобився пластир (не з медичних питань), сьогодні дав двом побратимам знеболювальне. Дощ не пішов, тож пончо не знадобилося.

***

Виходжу вчора на ґанок і в мене починає потихеньку відпадати щелепа, бо в нас у дворі хтось слухає Led Zeppelin. Не кончений "Сектор Газа", не блювотний російський шансон, а Led Zeppelin. Проте недовго я насолоджувався концертною версією Stairway to Heaven, адже один з побратимів роздратовано сказав:

- Та вимкни вже це і постав щось нормальне.

Є стійке відчуття, що любов до хуйової музики видають в армії разом з комплектом форми, що на два розміри більша.

***

Йдемо втрьох з побратимами по селу і дивуємося виликій кількості дітей. Тут хлопець років семи різко включає ГСВ та чергового по роті одночасно. Суворо так нам:

- Слава Україні! 

- Героям слава, - кажу.

- Слава нації! 

- Смерть ворогам, - кажу.

- Путін!...

- Хуйло! 

Відчули себе знову у навчальному центрі ДШВ.

***

Лежимо з побратимом на сусідніх нарах у хаті без світла. Східна стіна мазанки тримається за повітря, у вікні дірок більше, ніж у швейцарському сирі. Ми обговоряємо сценарій артхаусного фантастичного фільму, після якого Нолан завершить свою кар'єру. Сюжет простий: український солдат спить п'ятнадцять годин.