Уроки військового лідерства Євгена Коновальця: що вже працює у Третьому армійському корпусі

Полковник Євген Коновалець – один з творців Збройних Сил Української народної республіки, що розпочинав командирський шлях від не надто дисциплінованого добробату з колишніх військовополонених та пройшов з боями до розгортання в повноцінний армійський корпус з артилерією, бронегрупами та кіннотою в 1919 році.

Організовуючи процеси військового будівництва УНР від безславного урядування Центральної Ради в листопаді 1917 року до болісної агонії Директорії в листопаді 1919 року, Коновалець продемонстрував яскраві елементи військового лідерства, ціннісного світогляду та управлінського стилю, які не втрачають актуальності і сьогодні. Щобільше – їх беруть на озброєння та реалізують командири нової формації оновлених Сил оборони України з 2014 року. Власне кажучи, зараз, у 2026 році, полковник не просто символічно повертається на рідні терени, а прибуває до воюючої Батьківщини, яку захищає нове військо, побудоване багато в чому на запроваджених ним засадах і принципах, адаптованих до сучасних умов технологічної революції на фоні війни на виснаження потенціалу.

Три фундаментальні засади військового будівництва від Коновальця

Січове стрілецтво, що організаційно оформлювалось у вигляді ембріона майбутнього українського війська в структурних надрах чужих армій, будувало свій внутрішній устрій, бойову підготовку та тактику на таких питомо історичних українських ментально-організаційних засадах: самостійність, самозарадність, самодостатність. Впроваджені Коновальцем під час створення 1-го Куреня Січових стрільців в Києві в січні 1918 року, розвинуті при розгортанні Осадного корпусу армії Директорії в грудні 1918, ці ж принципи Андрій Білецький поклав в основу розбудови добровольчого батальйону "Азов" навесні та влітку 2014 року. Відтак — все це масштабовано на рівні полку, Третьої штурмової бригади та згодом і Третього армійського корпусу.

1. Самостійність (суб’єктність у прийнятті рішень, здатність діяти без директивних вказівок "згори") — це фундамент делегованого управління Mission Command, децентралізація в прийнятті рішень, автономія та ініціатива.
2. Самозарадність — ресурсна та тактична гнучкість, вміння знайти вихід із критичної ситуації власними силами, використовуючи наявні засоби.На практиці — це здатність до виживання та ефективність дій у відриві від основних сил. Самозарадний підрозділ здатний сам залучити дефіцитний ресурс із зовнішнього контуру, налагодити логістику, відремонтувати чи закупити техніку та адаптувати тактику під складний ландшафт чи перевагу ворога, не покладаючись лише на централізоване постачання чи управління.
3. Самодостатність — цілісність та автономність через наявність усередині системи всіх необхідних елементів для повноцінного функціонування як своєрідної екосистеми.

Уроки мобілізації та формування боєздатних ядер

Проблеми проведення ефективної мобілізації в державі, виснаженій війною, охопленій некомпетентністю та корупцією, враженій вірусом мітингового колапсу, були добре зрозумілі Євгену Коновальцю понад 100 років тому в реаліях УНР. У повоєнних спогадах він так описував гарячий листопад 1918 року: "Дальшим важливим аргументом проти оголошення загальної мобілізації — це особливо ми підкреслювали — був факт, що при загальній мобілізації нахлине у військові частини дуже багато непевного й розкладового елемента, який буде тільки тягарем при формуванні боєздатних частин.Головне командування нас не послухало й оголосило загальну мобілізацію. Як можна було передбачити, почали напливати вже з перших днів по оголошенні мобілізації такі маси народу, що ні одна з регулярних частин не могла їх опанувати. Січові стрільці мусили, попри ведення бойової акції на фронті, творити нашвидку апарат, що мав би організувати військово ті десятки тисяч селян, добувати для них зброю, одяг, харчі і — це найважливіше — давати їм певних старшин, яких тоді було небагато".

Аналогії прозорі та очевидні.

Практичні та дієві висновки з власного досвіду організації боєздатних ядер і команд як основи підрозділу, сформованого попервах з добровольців, Коновалець міг зробити до цих фатальних спостережень. Формувати військо на основі мотивації та професійності — не порожні слова. Адже в січні 1918 року в Києві він створював і готував до вуличних боїв батальйон, в квітні 1918 — вже полк, а у жовтні 1918 в Білій Церкві — окремий загін Січових стрільців.

Січова атмосфера взаємовиручки та підтримки, фронтове братерство й побратимство, історичне просвітництво та світоглядна підготовка, ціннісна фільтрація та фахова селекція добровольців довели, що мотивація, компетентність та ідейність є самодостатнім різновидом бойового ресурсу.

Розбудова сержантського корпусу та вишкільна система

Що стосується бойової підготовки, то Коновалець своєчасно збагнув, що загартованих в окопних штурмах ветеранів-учасників Першої світової війни може не вистачити на затяжний конфлікт з червоною та білою Росією. Тому вже восени 1918 року запрацював перший навчально-вишкільний підрозділ січовиків — перша підстаршинська (сержантська) школа в Білій Церкві в складі 1 офіцера та 27 рядових. Найкращі сержанти-інструктори, що займалися штурмовою підготовкою, перейшли до підрозділу Євгена Коновальця в жовтні 1918 року в порядку, як би сказали сьогодні, здійснення СЗЧ ! Полк УСС австро-угорської армії, дислокований після Берестейського миру з УНР як частина союзних військ на Запоріжжі, під час передислокації не дорахувався кількох десятків інструкторів із "пробоєвих", як тоді казали, підрозділів. Вони самовільно вирушили до Коновальця та його стрілецького товариства в Білу Церкву, де якраз відновлювався Окремий загін Січових стрільців, аби разом з ветеранами Маківки та Лисоні вишколювати новобранців-добровольців.

Створення сильного сержантського корпусу є одним із трьох ключових пріоритетів Третього армійського корпусу (разом із культурою mission command та технологічним переозброєнням). Упродовж року на основі власних програм бойової підготовки корпус самостійно випустив у підрозділи кілька тисяч сержантів нового покоління, що якісно посилили лідерську компоненту. Адже саме сержант безпосередньо взаємодіє з особовим складом і відповідає за бойову підготовку та практичну реалізацію планів командира.

Сучасні принципи організаційно-управлінського синтезу

Нижче наведено основні принципи успішного організаційно-управлінського синтезу, які сформулював бригадний генерал Андрій Білецький у цьогорічних інтерв’ю та публічних виступах (зокрема, у бесіді з американською журналісткою Лорою Лумер та під час конференції DOU Day):

• Впровадження "Mission Command":доктринальний перехід від радянської моделі централізації до західного принципу делегованого управління. Командир визначає замисел і завдання, а офіцери на місцях самостійно приймають рішення та проявляють ініціативу.
• Розбудова сержантського корпусу:сержант розглядається як "нерв", що забезпечує зв’язок між командирським задумом та особовим складом.
• Синхронізація "як в оркестрі":злагоджена взаємодія всіх родів військ; де успіх можливий лише тоді, коли всі елементи об’єднані в своєрідну екосистему.
• Технологічна цілісність:Об’єднання повітряних та наземних безпілотних систем, засобів РЕБ та артилерії в єдиний цикл управління.
• "Перезбирання" проблемних підрозділів: замість розформування неефективних бойових "організмів", їх необхідно інтегрувати у більші структурні одиниці (як-от корпус), змінювати підходи до управління, підсилити кадрами, підіймати дисципліну та насичувати технічними засобами.

Практика переформування та взаємодія між структурами

До останнього підходу Євген Коновалець дійшов на практиці в лютому 1919 року, коли довелося реанімувати 2-й (білоцерківський) полк січових стрільців, який за місяць боїв був деморалізований та практично втратив боєздатність. Коли ж після втрати Директорією контролю над Лівобережжям "посипався" весь Східний фронт, Коновалець відвів весь Корпус Січових стрільців на переформування до Проскурова (тепер Хмельницький). Попередньо він взяв триденну відпустку та поїхав до Західно-української народної республіки, де Державний секретаріат військових справ тимчасово очолював його однокласник з мирного довоєнного гімназійного життя. В порядку взаємодії та допомоги армії ЗУНР та УНР обмінялися ресурсом: на протипольський фронт під Львів з Корпусу Січових стрільців вирушили бронемашини та ешелони з важкою артилерією, а до Проскурова — 2000 молодих мобілізованих галичан. Вони не сиділи під ураганним вогнем в окопах на річці П’яве, не чули про Леніна та не читали більшовицького ІПСО. Тому стали цінним людським капіталом для поповнення бойових і небойових втрат січовиків. У Корпусі Січових стрільців запрацював повноцінний навчальний центр, який очолив знаменитий пластовий виховник, сотник Іван Чмола — Кіш Січових стрільців (два навчальних курені піхоти, старшинська (офіцерська) та підстаршинська (сержантська) школи.

Військова школа та ідейні символи у Третьому армійському корпусі

Після успішної Павлопіль-Широкінської наступальної операції в лютому 2015 року та тимчасового переходу війни в стадію замороженого конфлікту Андрій Білецький зробив ставку на нарощення спроможностей полку "Азов", використовуючи стратегічну паузу як можливість. Для цього, зокрема, було розгорнуто Військову школу командирів (скорочено — ВШК) імені полковника Євгена Коновальця, яка стала кузнею сержантських та офіцерських кадрів і забезпечила реальний, а не віртуальний перехід до стандартів НАТО у підготовці підрозділів. З того часу постать полковника Коновальця стала наріжним символом у формуванні внутрішньої світоглядної та управлінської атмосфери в підрозділах, якими командував Андрій Білецький. На рівні наочності — це гасло "Не ридать, а здобувать" (цитата з вірша Івана Франка, духовного батька січового стрілецтва) на нарукавних знаках ВШК, портрети полковника Коновальця на командних пунктах та в розташуваннях 3-ї окремої штурмової бригади, а відтепер і 3-го армійського корпусу. На рівні повсякденної управлінської діяльності та бойової роботи — це пріоритет людського життя та досвіду, інтелект та мотивація, розуміння зміни тактики та технологій, корпоративний дух та лідерство.