Китайський щит Москви: чому санкції проти Пекіна не працюють

Формально Пекін у російсько-українській війні лише сторонній спостерігач. Офіційна китайська риторика роками повторює: КНР не постачає зброю жодній зі сторін, виступає за мирне врегулювання і закликає до діалогу. На практиці все інакше. За лічені тижні до 24 лютого 2022 року Володимир Путін і Сі Цзіньпін в Пекіні проголосили стратегічне партнерство "без обмежень" — і подальші чотири роки показали, що це були не порожні слова.

Китай як головний спонсор війни Росії в Україні

Китайський експорт до РФ протягом першого року повномасштабної війни Росії проти України зріс більш ніж на 60%. При цьому різко зросли поставки до Росії товарів подвійного призначення — напівпровідників, верстатів, оптичних компонентів, які можуть використовуватися і в цивільних, і у військових цілях, і зараз активно застосовуються для підтримки й модернізації ВПК. Уже в 2023 році КНР забезпечувала близько 90% російського імпорту товарів з пріоритетного переліку експортного контролю G7 — товарів, які найчастіше знаходять у збитій російській зброї. Простіше кажучи: Китай став головним постачальником саме тих товарів і технологій, яких Росія потребувала для ведення війни і які Захід намагався від неї відрізати санкціями.

Як союзники нарощували тиск

США першими почали запроваджувати санкції проти китайських компаній — ще у січні 2023 року, коли під обмеження потрапила компанія Spacety за постачання супутникових знімків України для російського "Вагнера". Далі санкції розширювалися хвилями: у квітні 2023-го — п’ять компаній за обхід експортного контролю, у травні 2024-го — 20 компаній за постачання пропелерів, двигунів, датчиків для дронів і прекурсорів вибухових речовин, у 2024 році — цілі адреси реєстрації в Гонконзі, за якими масово ховалися підставні фірми-реекспортери. У січні 2025-го під санкції потрапили 32 китайські юридичні особи за підтримку російського нафтового експорту та обхід енергетичних санкцій. Але з приходом другої адміністрації Трампа 20 січня 2025 року нових санкцій на китайські суб’єкти за допомогу Росії США більше не вводили — обмежившись погрозами вторинних мит у 25–100%, які, втім, поки що торкнулися лише Індії. Хоча найближчим часом це може змінитися: 28 липня 2026 року Сенат на процедурному голосуванні підтримав законопроєкт про введення 100% митних тарифів на п’ять найбільших країн-покупців російської нафти і газу, до яких належить Китай. Остаточне голосування за його ухвалення у верхній палату Конгресу США має відбутися протягом цього тижня.

ЄС почав накладати санкції на КНР пізніше за США, але поступово їх нарощував, щораз сильніше б’ючи по китайським ланцюгам допомоги Росії з кожним наступним санкційним пакетом. У 11-му пакеті (червень 2023) з нього під тиском Пекіна прибрали більшість запропонованих китайських компаній, залишивши лише три гонконзькі фірми. Переломним став 13-й пакет у лютому 2024-го, коли санкції наклали на компанії материкового Китаю. У грудні 2024-го, у 15-му пакеті, проти громадянки КНР і шести компаній вперше застосували "максимальні санкції" (заборона на в’їзд та передання економічних ресурсів, заморожування активів). У 18-му пакеті (липень 2025) санкції були накладені на китайські банки — Heihe Rural Commercial Bank та Heilongjiang Suifenhe Rural Commercial Bank, у відповідь на що Китай наклав санкції на два литовські банки. У 20-му пакеті (квітень 2026) під режим санкцій ЄС вперше потрапила китайська державна корпорація — China Space Sanjiang Group, а обидва згадані китайські банки вивели зі списку після того, як ті запевнили в припиненні підтримки обхідних схем. 21-й пакет (липень 2026), попри спроби КНР мінімізувати його вплив на свою економіку під час липневого дипломатичного турне міністра закордонних справ Ван Ї країнами Північної Європи, поширив обмеження ще на 14 китайських компаній — у відповідь Пекін наклав санкції на 14 суб'єктів з ЄС.

Британія послідовно б’є по ланцюгах постачання, енергетичному сектору й "тіньовому флоту". Японія діє м’якше, цілком уникаючи заморожування активів китайських компаній, обмежуючись експортним контролем. Україна почала застосовувати санкції проти китайських компаній найпізніше — лише з квітня 2025 року, — але прив’язує кожен пакет до конкретних доказів підтримки Китаєм Росії, знайдених у збитих ракетах і дронах.

Чому ефективність санкцій обмежена

Попри поступове розширення антикитайських санкцій в останні роки, загальна ефективність санкцій проти КНР залишається обмеженою. Китай досі є головним каналом постачання критично важливих товарів для російського ВПК: за останніми даними, понад 90% підсанкційних технологій, які Росія використовує для виробництва зброї, надходять саме через КНР.

Показова історія — з двигунами для дронів "Гарпія". Спочатку їх постачала компанія Xiamen Limbach Aviation Engine Co. Щойно у грудні 2024 року на неї наклали санкції ЄС і США, постачання перехопила інша компанія — Beijing Xichao International Technology and Trade, — яка ввозила ті самі двигуни через ланцюжок підставних фірм. Санкції наздогнали і її — у 20-му пакеті ЄС. Але і тут ефект буде тимчасовим: у 2025 році російський завод "Купол" попри усі санкції уклав із Міністерством оборони Росії контракт на виробництво понад 6000 "Гарпій" — утричі більше, ніж роком раніше. Таким чином, Росія й Китай демонструють високу адаптивність, швидко відновлюючи ланцюги постачання й заміняючи підсанкційні компанії тими, на кого санкцій ще не наклали.

Що стримує Захід

Обережність і поступовість ЄС пояснюються не дипломатичними міркуваннями, а структурною залежністю європейської економіки від Китаю. У 2025 році торговий дисбаланс ЄС із Китаєм сягнув 360 мільярдів євро. До цього додається залежність від китайських рідкоземельних металів, без яких неможливе виробництво електродвигунів, напівпровідників, а також низки оборонних технологій: на Китай припадає майже 99% поставок цих елементів до ЄС. Плани зменшити цю залежність існують з 2024 року, але жоден з рідкоземельних елементів, що використовуються в ЄС, наразі не переробляється на його території.

Ще одна слабкість — брак координації між союзниками. США діяли рішуче у 2023–2024 роках, але з 2025-го взагалі припинили вводити санкції на китайські компанії. ЄС рухається обережно й вибірково: дрібні гравці без значного бізнесу в Європі потрапляють під санкції легко, тоді як великі компанії й банки, глибоко інтегровані в торгівлю з ЄС, переважно не потрапляють у санкційні списки. Британія фокусується здебільшого на енергетиці й "тіньовому флоті", Японія — на експортному контролі без заморожування активів. У результаті компанія, що потрапила під санкції в одній юрисдикції, спокійно продовжує працювати через іншу.

Китай також має слабини

Торговельний дисбаланс, яким пояснюють обережність Брюсселя, зазвичай подають як залежність лише Європи від Китаю. Насправді все складніше. Китайське економічне диво виросло не всупереч Заходу, а завдяки йому — його ринкам, технологіям, інвестиціям.

Перша слабина Китаю — залежність від експорту, внутрішній попит не поглинає те, що виробляє країна. Єдиний вихід — зовнішні ринки, передусім США та ЄС. Цифри красномовні: за 2025 рік профіцит торговельного балансу КНР досяг майже 1,19 трильйона доларів — сума більше, ніж ВВП Саудівської Аравії.

Друга слабина — технологічна залежність КНР від Заходу. Найбільший китайський виробник мікрочипів SMIC досі не може налагодити масове виробництво передових мікросхем без нідерландських літографічних систем ASML, а дефіцит придатних для використання чипів на її заводах сягає 70%. У 2023 році, коли США посилили експортні обмеження на мікрочипи для ШІ, Пекін змусив китайських виробників мікросхем на 50% перейти на вітчизняне обладнання — визнання того, наскільки насправді критична залежність Китаю від технологій Заходу.

Тобто залежність двостороння. Європа не може без китайських рідкоземельних металів, Китай — без західних ринків збуту й технологій. А отже обмеження доступу до ринків ЄС чи США для Пекіна — не менш болючий важіль тиску, ніж обмеження постачання рідкоземельних металів для Європи.

Що могло б змінити ситуацію

Хороша новина в тому, що інструменти для справжнього тиску на Пекін уже існують — просто досі повноцінно не застосовуються. А саме, існує щонайменше шість перспективних напрямів розширення антикитайських санкцій.

По-перше, це поширення на Китай "антиобхідного інструменту" ЄС. Цей механізм, вперше застосований у 20-му пакеті проти Киргизстану, дозволяє Брюсселю блокувати експорт із власної юрисдикції до країн, які масово реекспортують підсанкційні товари до Росії. Головний контраргумент завжди один: Китай — найбільший торговельний партнер ЄС, і чіпати його небезпечно. Але приклад Киргизстану доводить: діяти можна не тотальним ембарго, а вибірково — забороняючи конкретні категорії товарів з підтвердженим ризиком реекспорту, та ще й із заздалегідь прописаним механізмом зняття обмежень, якщо Пекін дасть реальні гарантії.

По-друге, це посилення санкцій на китайську фінансову інфраструктуру шляхом поширення їх на китайські банки й фінустанови, які обслуговують китайсько-російські розрахунки в юанях через систему CIPS, що фактично замінила SWIFT у розрахунках між Москвою і Пекіном. Також обмеження доцільно запровадити проти криптовалютних платформ, через які здійснюються міжнародні розрахунки та обходять фінансові санкції.

По-третє, це санкції проти нафтопереробного сектору. 19-й і 20-й пакети ЄС та жовтневі санкції Британії вперше зачепили китайські нафтозаводи, які переробляють "тіньову" російську нафту в обхід цінової стелі. Провінція Шаньдун — глобальний центр цієї переробки, і тиск на неї тут лише починається: є куди рухатися.

По-четверте, це потреба в посилення тиску на Гонконг, головний перевалочний хаб для реекспорту підсанкційних товарів. Точкові санкції проти окремих гонконгських фірм малоефективні: компанія реєструється заново під новою вивіскою за лічені дні, з тим самим менеджментом і тими самими функціями. Набагато перспективніше — бити не по компаніях, а по інфраструктурі, яка їх обслуговує: банках, що проводять розрахунки за такими поставками, і логістичних посередниках, що їх супроводжують. Корисним було б і поширення на інші країни санкційної коаліції американської практики з внесення до санкційних списків цілих адрес реєстрації в Гонконзі, а не лише окремі компанії.

По-п’яте, це систематичніші персональні санкції проти менеджменту підсанкційних компаній, які підвищать особисту ціну їхньої участі в обхідних схемах надалі.

І нарешті — синхронізація: одночасне внесення одних і тих самих китайських економічних суб’єктів до санкційних списків усіх союзників, що значно ускладнило б Пекіну перебудову ланцюгів постачання.

Без такого переходу від точкових реактивних заходів до системного тиску санкційний режим і надалі лишатиметься таким, яким є зараз: інструментом, який трохи уповільнює й ускладнює допомогу Китаю Росії, але не здатен її зупинити.