Банкрутство державного управління

Воювати має молодь — за своє майбутнє. Зараз знижувати мобілізаційний поріг лише тому, що в армії банально не вистачає людей, — це не стратегія, а банкрутство державного управління.

Нам знову продають риторику про "масштабні реформи" та апелюють до досвіду Першої чи Другої світових воєн. Мовляв, тоді воювали молодші, тож і нам треба.

Але ті, хто згадує історичні цвинтарі, свідомо забувають другу половину рівняння: у ті часи сини політиків, аристократів та воєначальників гинули на фронті разом із рештою суспільства.

Якщо влада так любить історичні аналогії, то нехай починає з рівності обов’язку, а не з цифри у паспорті.

Потрібно нарешті чесно визнати: мобілізаційна система провалена. Влада дбає про власні рейтинги, уникає непопулярних кроків і перекладає свою бездіяльність на плечі військових.

Ми досі не побачили простих і прозорих правил призову. Натомість маємо новітній феодалізм, де бронювання "своїх" стало індульгенцією для обраних, а тих, хто залишився без фінансового чи політичного даху, пропонують пустити на компенсацію державних помилок.

Понад те, категорія молоді до 25 років — це одне з найменших поколінь у нашій демографічній піраміді через катастрофічний провал народжуваності на початку 2000-х.

Спалити цей резерв у окопній війні без створення технологічної переваги та без відмови від совкового утилітаризму в армії — це акт самознищення.

Офіційно від початку повномасштабної війни озвучено 55 тисяч загиблих військовослужбовців. Але потреби фронту залишаються постійними, а динаміка — лише до збільшення. Постійне поповнення не дає можливості навіть розпочати розмову про часткову демобілізацію.

Чому?

Тому що реальні втрати, очевидно, значно більші, а людей, які мають їх замінити, потрібно кимось забезпечувати.Очевидно що бусифікація це поповнення втрат на фронті в реальному часі.

І саме тут виникає головне питання: чому держава намагається вирішити проблему нестачі людей шляхом розширення мобілізаційного ресурсу, а не шляхом усунення причин, через які цей ресурс постійно вичерпується?

Я категорично проти того, щоб молодий хлопець без життєвого досвіду ставав просто витратним матеріалом для системи, яка не бажає виправляти власну профнепридатність.

Не можна компенсувати безкарне самодурство та відсутність інституційної трансформації армії молодістю тих, хто ще навіть не встиг нормально пожити.

Спочатку — закон один для всіх і повага до солдата.

Чесні цифри втрат.

Справедливий призов.

Зміни в армії.

Відсутність "своїх".

Справжня боротьба з корупцією і це на зараз просто не можливо адже боротися проти себе не зрозуміло як.

Реальна відповідальність командирів і чиновників за провали.

Технологічна перевага замість тупого збільшення кількості людей в окопах.

Потім — довіра.Так знову до суспільного договору.

І лише після цього держава матиме хоч якесь моральне право вимагати від суспільства нових жертв.

Нам дійсно треба вистояти. Треба бити ворога.

Але ворог у нас один — той, хто розпочав цю війну.

І держава повинна робити все можливе, щоб перемогти його, а не створювати умови для відкриття другого фронту вже всередині власної країни.