Кар’єра без пауз або як Федоров зганьбився

Це буде короткий пост, бо на більше не вистачало сил і натхнення.

Липень 2026-го: Михайла Федорова звільняють з посади міністра оборони — за акомпанементу тисяч людей на вулицях Києва, які вимагали протилежного.

Липень 2026-го, за кілька днів по тому: міністр оборони Італії Крозетто телефонує йому з питанням «коли ти хочеш приїхати в Рим і попрацювати моїм радником».

Серпень 2026-го: Федоров вже офіційно радник — щоправда, позаштатний і без зарплати, — з питань «оборонних інновацій» для країни, яка щойно спостерігала, як його звільнили з профільної посади вдома.

Показовий сюжет: поки в Україні дискутують, чи спрацювала його реформа оборонки, за кордоном йому вже готові дякувати за «стратегічне партнерство» ще до того, як він встиг розпакувати валізи. Формулювання про «розвиток нових проєктів у сфері цифровізації та defense tech» звучить бадьоро — головне, щоб хтось нарешті визначився, в якій саме країні ці проєкти розвиватимуться.

Втім, сам Федоров наполягає: у Римі він лише консультує, а живе й далі в Україні. Тож це не еміграція й не втеча — просто ефективний менеджмент репутації: вдома посаду втратив, за кордоном — миттєво здобув нову. Швидкість перевзування, гідна найкращих defense-tech стартапів.