Боротьба з реактивними "шахедами". Які підходи мають перспективу?

Індустрія дронів

Трохи про боротьбу з реактивними Шахедами — що з наявних підходів справді має перспективу, а що, на мою думку, веде нас не туди. Глобально зустрічав чотири основні концепції протидії цій загрозі:

реактивні перехоплювачі;

малі ракети;

системи автоматичного наведення для поточних перехоплювачів;

мала дешева авіація.

Реактивні перехоплювачі — я не вірю в ефективність цієї концепції. Зараз у нас намагаються взяти вже існуючий пропелерний перехоплювач і фактично перетворити його на "реактивний", встановивши китайську мінітурбіну. Але разом із додатковою швидкістю отримуємо цілий набір нових складнощів із запуском, паливом, обслуговуванням та експлуатацією. Реактивний Шахед має схожі особливості: такий двигун потребує окремої роботи з паливом, розігріву, попередньої підготовки та значно складнішого утримання. Саме тому ми бачимо не одночасні масові запуски реактивних Шахедів, а радше потік цілей, які йдуть одна за одною. Власне, постійна тривога — це не обов’язково хитрий план ворога, а значною мірою вимушений наслідок складності запуску таких Шахедів.

Як на мене, тут треба обирати принципово інший шлях: або йти в твердопаливні ракети, де висока швидкість і швидкий старт закладені в саму концепцію, або розвивати автоматичне наведення для вже існуючих пропелерних перехоплювачів. А намагатися зробити реактивний дрон, просто поставивши турбіну на пропелерну платформу, — сумнівний компроміс.

Малі ракети з автоматичним наведенням — цілком реалістичний і, головне, вже технологічно зрозумілий шлях. Можна брати некеровані ракети на кшталт Hydra, яких тільки у нас близько 50 тис. штук. Ще близько 5 млн знаходяться на складах по світу, а щороку виробляють приблизно 300 тис. нових. Вартість однієї — близько 3 тис. доларів. До них можна додати систему наведення, і такі технології на Заході вже існують, хоча сьогодні вони коштують у 15–20 разів дорожче за саму ракету. Але і в теорії, і на практиці можна розробити власну, значно дешевшу систему наведення.

Автоматичне наведення для пропелерних дронів-перехоплювачів — на мою думку, один із найперспективніших напрямків. Насправді єдина причина, чому ми так часто говоримо про швидкість перехоплювача, полягає в тому, що сьогодні ми наводимо його вручну, фактично змушуючи пілота наздоганяти ціль. Ми дивимося на неточні дані радара на екрані, потім візуально виявляємо ціль і кнопкою на пульті даємо команду на підрив. Основна проблема — ВСІ радари, які ми завозимо, мають штучні обмеження точності або закриту архітектуру. Тут уже починаються політичні питання, і сильно матюкатися поки не хочу.

Але фізика доволі проста: якщо наші перехоплювачі вже здатні розвивати близько 300 км/год, їм не обов’язково літати ще швидше за умови правильно розрахованого зустрічного курсу. Ми могли б збивати реактивні цілі навіть поточними перехоплювачами, якби радари давали достатньо точну інформацію в автоматичному режимі. Коли ж підрив відбувається вручну, оператору потрібно вирівнятися з ціллю, а отже — фактично її наздогнати. Тому ми значною мірою намагаємося вирішити завдання не з того боку: нам потрібна не гонитва за дедалі більшою швидкістю, а принципово вища точність виявлення та наведення.

Мала дешева авіація — найстаріший із цих підходів, але від цього не менш дієвий. Ми збили сотні звичайних Шахедів, використовуючи лише дві моделі літаків — Як-52 та Ан-32. Літаки зрівнювалися з Шахедами у швидкості та розстрілювали їх. Нинішня ситуація з реактивними Шахедами нагадує появу нацистських V-1 у 1944 році. Їх у результаті побороли швидкою авіацією. З балістичними V-2 на той момент нічого зробити не змогли (( Але V-1 побороли швидко. Все хороше нове — добре забуте старе. Може бути.

Куди рухаюсь — не скажу. Власне, ніхто не заважає одночасно працювати в декількох напрямках і комбінувати різні рішення.